Матеріал подано без змін

Недоспівана пісня В. Івасюка

(З досвіду роботи Обухівської центральної публічної бібліотеки)

4 березня композитору Володимирові Івасюку мало б виповнитись 75 років. Його земне життя тривало лише 30 років. Але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську пісню модною на весь світ. Феномен Володимира Івасюка у тому, що його пісні до сьогодні звучать, вони популярні, їх знають молоді люди, а сучасні виконавці їх переспівують.

Володимир Івасюк - один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). У віці 30 років він написав понад 100 пісень, 53 інструментальні твори, а ще була класична музика, інші музичні твори та експерименти. У свої 21 рік ним були створені пісенні шедеври «Водограй», «Червона рута», «Я піду в далекі гори», які перемогли на всесоюзному та міжнародних фестивалях «Пісня-71» та «Пісня -72» і визнані найкращими піснями року. В 1974 році його пісня «Водограй» на фестивалі «Сопот» у Польщі визнана найкращою, а через три роки Софія Ротару вдруге на цьому конкурсі перемогла з піснею Івасюка «У долині своя весна». Саме на піснях Володимира Івасюка розпочалася щаслива творча доля відомих співаків: Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Лілії Сандулеси, Іво Бобула. Його пісні співали не тільки в Україні, але й поза її межами —  ансамблі «Пісняри» (Білорусь) та «Орера» (Грузія), полька Едіта П’єха мала в своєму репертуарі «Водограй».

Кому заважав тоді, у 1979 році, Володимир, коли його пісні звучали по всіх теле- та радіоканалах, коли він був народним улюбленцем.  «У житті Володя мав щастя від творчості і від того, що зла нікому не чинив, нікому не заздрив і невтомно працював для своєї доби і рідного народу», – згадував його батько Михайло Івасюк.

24 квітня 1979 Володимир Івасюк після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія - самогубство - підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР.  А 12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка. «Вбитий співробітниками КДБ», — заявив прокурор Львівщини Роман Федик в лютому 2015 року.  Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

Кажуть, що талановиті люди мають талант у всьому. Таким був й Володимир. І не музикою єдиною. Він володів образотворчим талантом, був неординарним художником. Малював акварельними фарбами або простим олівцем натюрморти, автопортрети, шаржі, карикатури, пейзажі та портрети видатних людей. Мало кому відомо, що Івасюк був професійним медиком та скрипалем, він чудово грав на фортепіано, віолончелі й гітарі. Закінчив Львівський медичний інститут, в аспірантурі вивчав патологічну фізіологію. Навчався на композиторському факультеті Львівської консерваторії ім. М.Лисенка в класі А.Кос-Анатольського.

Івасюк був не просто музикантом, він був патріотом України. Те, що молодий музикант був авторитетом для українців, знала і радянська влада, намагаючись використати його «ідеологічно». Але Івасюк був безкомпромісним. Про таких, як Володимир Михайлович Івасюк, кажуть: вони грішні первородним гріхом таланту. Він мав ще один «гріх» перед системою70-х, яка нівелювала, ламала, нищила будь-яку особистість, — він творив обличчя української культури, яка може зробити честь будь-якій цивілізованій нації. Своєю геніальною творчістю він підносив дух нашого народу, спростовував твердження про його меншовартість.

 Всі, хто цікавиться життєвим і творчим шляхом  Володимира Івасюка, більш детальніше  зможуть ознайомитися в Обухівській центральній публічній бібліотеці для дорослих.

Л. Храпач – завідувачка Обухівською центральною публічною 

                     бібліотекою для дорослих Обухівської міської ради