Матеріал подано без змін

Марія Приймаченко

(З досвіду роботи Обухівської центральної публічної бібліотеки Обухівської міської ради. Л.Храпач - завідувачка Обухівською центральною публічною бібліотекою для дорослих)

12 січня виповнюється 115 років із дня народження  Марії Приймаченко - української народної художниці в жанрі «наївного мистецтва»; лауреатки Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Марія Оксентіївна народилася, виросла і провела все життя в селі Болотня, Київської області. Її виховували у творчій сім'ї. Батько, Оксентій Григорович, був теслею від Бога, створював дворові огорожі. Бабуся займалася розмальовуванням писанок. Мати, Параска Василівна, славилася майстерністю вишивання, чого навчилася і сама Марія, яка носила власноруч вишиті сорочки. Крім живопису і вишивання, захоплювалася також керамікою, ілюстрацією.

В дитинстві, коли дівчинці було сім років, Маруся захворіла на поліомієліт. Надалі все життя художниця переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями.

Час, що звільнила хвороба, Марія використовувала для занять творчістю. Серйозно малювати Приймаченко почала в 17 років – коли знайшла синювату глину, якою розмалювала власний будинок. Робота дівчини припала всім до душі і незабаром вона отримала перше замовлення. За розмальовування будинку сусідів Марії віддячили поросям. Згодом саме це порося допомогло всій її родині вижити в голодні часи.

Цікаво, що загалом художниця була малоосвіченою: через хворобу вона пройшла лише чотири роки навчання. У підписах до картин вона практично не ставила розділових знаків і користувалася народним наріччям. Зате  однаково вправно малювала обома руками. Певну художню освіту Марії Оксентіївні вдалося отримати завдяки майстрині-ткалі з Києва – Тетяні Флорі. Вона помітила її талант і в 1930-х роках запросила  в експериментальні майстерні, що працювали в Київському музеї українського мистецтва. Там її творчість стала більш різноманітною: Марія малювала, вишивала, захопилася керамікою. 1936 року експериментальну майстерню реформували в Школу народних майстрів, яку вона і закінчила. Першими живописними роботами, ймовірно, були перенесені на картон і папір мотиви настінного розпису і вишивки.

 1936 рік став знаковим у кар'єрі художниці. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонували її "Звірів з Болотні". Марія стала відомою. Їй присудили диплом I ступеня. Незабаром її роботи з'явилися на Всесоюзній виставці в Москві, а 1937 року – на Міжнародній виставці в Парижі. А потім вже і у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Виходили статті в газетах та  журналах. Музеї почали купувати роботи художниці. Марк Шагал так захопився її творчістю, що сам почав малювати дивних істот, схожих на звірів, зображених Марією.

На жаль, творчий підйом закінчився з початком війни. Марії довелося повернутися в рідну Болотню. Її коханий, якого одним з перших забрали на фронт, так і не побачив новонародженого сина. В останньому своєму листі він побажав щастя синові і повідомив, що йде у п'яту атаку. Більше звісток від нього не було. Загибель коханого стала страшним ударом, який відібрав бажання і натхнення займатися творчістю. До того ж вона  залишилася з маленьким сином і старими батьками в напівзруйнованому будинку. У повоєнні часи художниця не вписувалася в межі тодішньої творчості, яка прославляла соціалістичну дійсність.

Марія повернулася до улюбленої справи наприкінці 1940-х років, а також вишивала і шила одяг.

Роботи Марії зачаровують неймовірно доброю фантазією, точним, своєрідним колоритом і таємничою майстерністю. Як у наповненому кризами і війнами ХХ столітті художниця знайшла стільки яскравих фарб? Вона надихалася вишивками і довкіллям, вона була селянкою, яка обожнювала Україну та ніколи не покидала рідний дім. Навіть під час аварії на ЧАЕС, коли рідне село потрапило у 30-кілометрову зону евакуації, вона залишилася із сином і намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву.

За роки натхненної праці класик сучасного українського народного малярства Марія Приймаченко створила сотні художніх робіт, які сьогодні оцінюють у десятки тисяч доларів. До того ж вона створила власний напрямок, свою школу-студію оригінального декоративного малюнка, в яку запрошувала талановитих дітей з рідної Болотні. Як писав журналіст Юрій Ростов, останні роки свого довгого життя Марія Оксентіївна "в хустці, насунутій на лоб, і зеленій в'язаній кофті сиділа на розкладеному біля печі дивані, накривала хворі ноги ковдрою, і спостерігала за життям, яке відбувалось у хаті" і, можливо, навіть не підозрювала, який величезний внесок вона зробила в українську культуру.

Доля картин Марії Приймаченко не лише привернула увагу міжнародної спільноти. Її полотна досі допомагають Україні продовжувати боротьбу проти агресора. Її роботу “Хата моя, хата” продали на благодійному аукціоні у Венеції за 100 тисяч євро, ще 100 тисяч гривень зібрала її виставка у Львові.

Карину "Квітки виросли коло четвертого енергоблока" продали з аукціону "Фонду Сергія Притули" за 500 тисяч доларів для допомоги ЗСУ – на них придбали 125 автомобілів для фронту. Саме полотно передали до постійної експозиції Національного художнього музею.

Марія Приймаченко померла 18 серпня 1997 року у батьківській хаті в селі Болотня, яку не покинула навіть після аварії на ЧАЕС. Їй було 88. 

Мисткиня залишила  після себе велику спадщину не лише для України,  а й для цілого світу. Вона створила за своє життя величезну кількість робіт, точну цифру яких не може назвати ніхто. Насправді це понад 3000  картин. А ще ж вона займалася  вишивкою, керамікою, писала вірші… 

Президент Володимир Зеленський посмертно нагородив Марію Приймаченко відзнакою “Національна легенда України”.

Л. Храпач – завідувачка Обухівською центральною публічною бібліотекою

                    для дорослих

 Обухівської міської ради