КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей» продовжує представляти матеріали, в рамках започаткованого бібліотекою інформаційно-просвітницького проєкту «Кримська світлиця», що проводиться з метою соціальної адаптації громадян України, які залишили тимчасово окуповану територію України - Автономну Республіку Крим (АРК) та пропонує вам ознайомитися зі  сторінками життя Лесі Українки в Криму.

Українська письменниця, поетеса і перекладачка Леся Українка називала Крим «колискою своєї творчості». Для неї Крим був місцем зцілення, джерелом творчості, життєвої сили і творення. Вперше Леся Українка приїхала до Криму влітку 1890 року – разом із матір'ю, письменницею Оленою Пчілкою. У другій половині червня 1891 року поетеса знову приїжджає до Криму, в Євпаторію, на лікування. А через шість років вона оселяється в Криму, спочатку на одній із дач в урочищі Чукурлар. Востаннє Леся з чоловіком побувала в Криму в 1907-1908 роках. Севастополь, Балаклава, Алупка, Ялта... Проживши в цих місцях кілька місяців, подружжя повернулося до Києва, а восени знову вирушили на «виноградний сезон» у Балаклаву. Проживши в там деякий час, подружжя переїхало до Ялти, потім до Євпаторії, де Леся мала курс лікування в Приморському санаторії, а потім повернулися до Ялти.

Весь цей час Леся Українка інтенсивно працювала. У Криму вона цікавилася мовою, фольклором та художньо-прикладним мистецтвом кримських татар. Леся Українка зібрала колекцію орнаментів національної вишивки і знаходила її дуже схожою на українську. У листі до Михайла Драгоманова - історика і дослідника української народної творчості, який доводився їй дядьком, Леся писала, що «хотіла б одну річ видати, це, власне, візерунки татарські, які я у Криму зібрала, є їх чимало і дуже схожі на українські...»

В одному зі своїх циклів «Кримські спогади» Леся Українка порівнювала Крим з розбитим човном. Вона журилась, що люди тут живуть у країні, де править неволя. Поетеса мріяла, щоб «розбуджене море народного гніву очистило від поневолювачів нещасну країну».

«Негода»

Як розбитий човен безталанний

Серед жовтих пісків погибає,

Так чудовий сей край богоданний

У неволі в чужих пропадає.

Наче кінь степовий, вільний, дикий,

Що в пісках у пустині вмирає:

Захопив його вихор великий,

Кінь упав і в знесиллі конає.

В ньому серце живеє ще б’ється,

В ньому кров не застигла живая,

А над ним вже кружляє та в’ється

Птаства хижого чорная зграя;

Рвуть, хапають, їдять та шматують

При пажернім та лютім ячанні,

І кривавеє тіло батують,

Що тремтить при останнім сконанні.

Сильне море! зберися на силі!

Ти потужне, нема тобі впину, –

Розжени свої буйнії хвилі,

Затопи сю нещасну країну!

                                                     [Евпатория, 1891]