Кирило Григорович Стеценко (1882 - 1922) – український композитор-класик, один із корифеїв української національної композиторської школи та  однин із фундаторів і реформаторів української духовної музики. Вiн належить до плеяди видатних українських митців початку XX століття. Творча діяльність К. Стеценка була надзвичайно багатогранною. Його життя обірвалося, не сягнувши навіть сорокарічного віку, але він залишив Україні понад 50 хорових творів, 4 кантати, десятки обробок українських народних пісень, ансамблі, солоспіви, колядки, щедрівки, твори для дітей, драматичні твори, опери. Він є автором понад двохсот духовних творів. Одним із шедеврів духовної музики, створеної композитором, стала «Панахида», написана в 1918 році і присвячена пам’яті його вчителя, українського композитора Миколи Лисенка.

Багато уваги Кирило Стеценко приділяв збереженню та популяризації національної культури, національної освіти. Він заснував Національну нотозбірню, розробив статут Національного симфонічного оркестру, який існує і дотепер, створив оркестр народних інструментів України, Державну хорову капелу, а за останні п'ятнадцять років життя - 30 хорових колективів. Свою громадянську позицію він засвідчив 22 січня 1919 року, коли під час Акту Злуки на Софійському майдані в Києві диригував хором, який виконав «Молитву за Україну» (музика М. Лисенка, слова О. Кониського).

Життєва і творча біографія Кирила Стеценка тісно пов’язана з Київщиною. Влітку 1903 року Кирило Стеценко вперше приїхав до Білої Церкви, де викладав співи на короткотермінових курсах учителів. У подальшому він щорічно працював на таких курсах у Білій Церкві та Таращі. Тут він займався не тільки викладанням, а й організацією концертів. Через п`ять років, після повернення із заслання, у 1908, Стеценко знову навчає співу у Білоцерківській гімназії. Окрім суто викладацької роботи, композитор віддавав багато енергії створенню з числа учнів і вчителів двох міських гімназій чоловічого та жіночого хорів і налагодженню їхньої концертної діяльності. У цей період К. Стеценко плідно працював над власними творами, над обробками народних колядок і щедрівок.

В 1921 році матеріальна скрута й сімейні проблеми змусили митця взяти собі парафію в селі Веприк, поблизу Фастова, на Київщині. Вiн  отримує парафію Святої Параскеви та проводить богослужіння українською мовою у місцевій церкві. У Веприку Кирило Стеценко крім священицької, займається й культурно-просвітницькою діяльністю. Він організовує два хори - «великий», і «малий» (дитячий). Разом із великим хором Стеценко багато подорожував по навколишніх селах Фастівського та сусідніх повітів. Часто виступали просто неба - у дворах або на вулиці. У Веприку Стеценко брав участь і в діяльності драматичного гуртка, з якого невдовзі виросла власна театральна трупа. За час  свого перебування в селі Веприк, Кирило Стеценко перетворив його на своєрідний духовно-релігійний центр кількох повітів Київщини.

Життя славетного композитора обірвалося трагічно: 29 квітня 1922 року він помер від висипного тифу. Там же, у Веприку, на цвинтарі біля церкви, згідно останньої волі покійного, Кирила Григоровича Стеценка і поховано. У селі відкрито Меморіальний музей композитора К. Г. Стеценка, присвячений його життю і творчості.

Чудова музика великого українського композитора  уже більше століття звучить не лише в Україні, а й далеко за її межами. Творча спадщина педагога й композитора Кирила Стеценка стала вагомим внеском у розвиток національної музичної культури України.

 У відділі масової роботи та естетичного виховання КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей» до ювілею композитора оформлено викладку літератури, яка містить цікаву інформацію про його життєвий і творчий шлях.