І СЛОВО РІДНЕ, Й МОВЛЕНЕ ІНАКШЕ

( З досвіду роботи Баришівської централізованої бібліотечної системи Київської області)

У творчому доробку Всеволода Івановича Ткаченка – 250 книг, літературознавчих, поетичних власних і перекладених із 15 мов (освоїв на рівні їх носіїв 22), що представляють 38 національних літератур, охопивши в просторі всі континенти нашої планети, а в часі – тисячолітню історію. Скажімо, вільно володів не тільки французькою (в його житті й творчості була на другому місці після української), а й провансальською, що датується Х століттям і знанням якої, напевно, не всі французи можуть похвалитися. Тож, мимоволі виникає риторичне запитання, чи доречно говорити про складність вивчення державної мови громадянами України?

Багатий творчий доробок земляка (книги подаровані книгозбірням родиною В.І.Ткаченка) представила учасникам засідання літературно-мистецького об’єднання «Краєзнавча Баришівщина» Галина Пацаловська, директор Баришівської ЦБС і ведуча години пам’яті «Класик українського перекладу». Відчувалася й незрима присутність Всеволода Івановича у Слові рідному, відграненому ним, і мовленому інакше, однак поданому в його інтерпретації, і в Слові, виголошеному про нього. Надзвичайний і Повноважний Посол України, ветеран дипломатичної служби Юрій Богаєвський та завідувач кафедри зарубіжної літератури Київського університету імені Б.Грінченка Юрій Ковбасенко акцентували увагу на тому, що Всеволод Іванович ініціював створення в Баришівці, де в 30-х роках жили й працювали Микола Зеров, Освальд Бургардт (Юрій Клен), Віктор Петров (В.Домонтович, В.Бер), музею неокласиків: «Цей заклад став би місцем паломництва не лише для українців, а й європейців, адже Баришівка визнана літературною столицею неокласиків». Були й попередні домовленості, однак ця важлива справа й донині залишилася на рівні домовленостей, як і видання другого тому «Саду божественних пісень», підготовленого до друку Всеволодом Івановичем, автором перекладів. Саме так визначають літературознавці його унікальну творчу манеру непересічного інтелектуала, що різниться від «почерку» колег, адже чужомовні тексти, подані ним, звучать як органічні українські.

До слова: багато зробленого перекладачами раніше потребує нової праці, аби максимально наблизитися до першотекстів й позбутися невластивого їм духу комуністичної ідеології.

Краєзнавець Володимир Кривобок відзначив, зокрема, багатогранну патріотичну діяльність Ткаченка Всеволода Івановича, який збагачував українську культуру кращими здобутками світової класики. Він народився в Дернівці, жив на Кіровоградщині, навчався в Києві, працював у Міністерстві закордонних справ України і посольстві нашої держави в країнах Бенілюксу (Бельгії, Нідерландах і Люксембургу), та для нього поняття батьківщина і Батьківщина зливалися в єдине – Україна. Волів бачити її рівною серед європейських держав, плекав, особливо в серцях молодих, нескорений дух патріотизму, досліджував різнобічні аспекти бою на Трубежі в 1918 році, рівного за значимістю відомому подвигу героїв Крут: і перші, й другі стоїчно боронили право України на незалежність.

Проникливо звучала поезія Всеволода Івановича в прочитанні Людмили Бабич (родом із Дернівки): «Ця геніальна людина любила все навколо, любила людей, спонукаючи співбесідників більше працювати, глибше знати історію й культуру рідного краю й активно жити. Тож, посіяне майстром на ниві духовності, збагачує нас і буде належно поціноване дітьми та внуками».

Олена Йосипівна, дружина Всеволода Івановича Ткаченка, розповіла про його унікальну творчу спадщину, зокрема епістолярну, яку зараз упорядковують, надзвичайну працездатність чоловіка: «Він охоче брався за будь-яку фізичну роботу на городі чи в саду, однак не чув, коли до нього зверталися, адже подумки шліфував вивчення мов, уже зроблені переклади». 

Зворушливими були спогади ветерана журналістики Віктора Калашника, директора районного краєзнавчого музею Людмили Новоградської, завідувача відділом обслуговування центральної бібліотеки для дорослих Галини Шапоренко про Всеволода Івановича Ткаченка, члена Національної спілки письменників, майстра перекладу, ім’я якого стоїть в одному ряду з Григорієм Кочуром і Миколою Лукашем, лауреата українсько-французької літературної премії імені Миколи Зерова, міжнародних премій імені Григорія Сковороди, імені Миколи Гоголя; імені Григорія Кочура; енциклопедиста; організатора й учасника проведення літературно-мистецьких зустрічей «Баришівська осінь»…

Настоятель храму Архистратига Михаїла с.Лукаші отець Павло Лисенко відзначив подвижницьку діяльність на теренах державотворення з розвитку національної культури В.І.Ткаченка, й багатьох дернівчан, та повів мову про те, що кожне поселення має земляків, якими вправі пишатися, на яких варто рівнятися, отож важливо якомога більше знати про історію рідного краю (такими матеріалами багатий тижневик «Баришівський вісник») й будувати гідне майбутнє.

Так, Всеволод Іванович Ткаченко впродовж майже півстоліття невтомно трудився в дипломатичній й літературній царині, аби Україну сприймали в світі не лише в географічному, а й політичному, економічному та культурному вимірах.

…Та вже рік минув відтоді, як визнаний майстер перекладу, за словами останнього із неокласиків Ігоря Качуровського, творчість якого шанував і популяризував, «…чує мову янголину, якої ще ніхто не переклав».

Лідія Савченко,

кореспондент районного тижневика 

«Баришівський вісник», Київська область.

Фото: Сергія Литвина