Я тих повинен стати голосом,

Хто в многості вже стільки років

Mіж тундрами з питанням болісним

Невільничим ступає кроком.

За цими лавами похмурими

Обстану я перед віками,

I то не в гніві, не в обуренні,

А в певності тривкій, мов камінь;

Мов вітер, що спокійно дихає

I плине полем неозорим,

Ми скромним словом правди тихої

Стозвукий галас переборем.

Григорій Кочур

Григорій Порфирович Кочур (17.11.1908–15.12.1994) –  поет, перекладач, історик і теоретик українського художнього перекладу, один із найяскравіших талантів сучасного українського письменства, ерудит, поліглот, культуролог. Він знав більше тридцяти іноземних мов. Його переклади охоплюють величезний часовий простір починаючи з першого давньогрецького ліричного поета Архілоха.

Народився 17 листопада 1908 року в селі Феськівка на Чернігівщині. Він був нащадком збіднілого козацького роду. Свою першу освіту здобув у Менській семирічці. Навчався в Київському інституті народної освіти, де його викладачами були видатні науковці М. Зеров, М. Калинович, О. Білецький, Б. Якубський, С. Маслов та інші. Багато з них мали трагічну долю.

Викладав зарубіжну літературу в Тираспольському педагогічному інституті, очолював кафедру літератури Вінницького педагогічного інституту.

В роки Другої світової війни під час гітлерівської окупації України мешкав у Полтаві. Після визволення міста радянськими військами був заарештований і звинувачений у приналежності до Організації українських націоналістів. Провів 10 років у таборі Інта (Комі). Але там відбулося щось дивовижне, мабуть, навіть загадкове. Виученик трагічного відродження він зберігає у своїй вражаючій пам’яті усі сенси, знання, уміння. У тих нелюдських умовах він перекладає, пише вірші, вивчає за допомогою таких же репресованих різні іноземні мови, зокрема естонську, латвійську, вірменську, грузинську тощо. Активне духовне життя рятувало, допомагало протистояти реаліям каторги. 

У часи хрущовської відлиги подружжя Кочурів було реабілітовано, і 1958 року вони повернулись в Україну. Родина оселяється в Ірпені, в  домі, який пізніше назвуть «Ірпінським університетом Кочура». Борис Антоненко-Давидович, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Микола Лукаш, Євген Сверстюк, Василь Симоненко, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Лесь Танюк та багато інших письменників приїжджають в цей дім. Спілкуються, пишуть, перекладають.

Григорій Кочур належав до ключових постатей національно-культурного відродження в Україні в 60-ті роки. Його оселя в Ірпені була центром, де збиралася опозиційно налаштована творча інтелігенція. Після першої хвилі арештів серед української інтелігенції в 1965 році Г.Кочур в числі 139 авторів підписав лист-протест «139» на захист своїх друзів і близьких знайомих.

Усі роки Кочур багато і плідно працює, виховуючи нове покоління перекладачів, організовує поетичні вечори і засідання перекладацької секції  у Спілці письменників, які збирали повні зали творчої інтелігенції — це були багатолюдні зібрання шанувальників літератури.

Життя і творчість Григорія Кочура – це трагічна і велична історія української літератури. Він пройшов і замовчування, і тюрми, і  ГУЛАГ. Але вистояв, не зламався, продовжував писати, вчити перекладацької майстерності, боротися за місце українського слова серед скарбів світового художнього  літературного перекладу.

Г. Кочур лауреат премії ім. М. Рильського (1989) та Державної премії України ім. Т. Шевченка (1995, посмертно). Г.П.Кочур був дійним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М.Грушевського. 1998 року його ім'я присвоєно кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики Львівського університету. Міністерством культури України заснована літературна премія ім. Григорія Кочура.

В Ірпені, у домі видатного майстра слова, в 1997 році, відкрили приватний літературний музей Григорія Кочура. Він став знаним осередком культури. Сюди приїздять науковці попрацювати в бібліотеці Григорія Кочура, проводяться наукові конференції, Міжнародний фестиваль письменників-перекладачів «Кочур Фест».

Найбільше, що вражало в особистості Григорія Порфировича – це не тільки потужна працездатність, надзвичайно високий професіоналізм, але, передусім, висока етика, людяність, безмежна відкритість до всього творчого культурного простору, комунікабельність і невичерпна доброзичливість. Це була Людина, сповнена чистого світла любові до всього людського, Людина, що вміла перетворювати біль серця не в образи і в агресію, а в прощення і привітну посмішку.