Матеріал подано без змін

Великий талант, що виріс з великої праці

(З досвіду роботи Обухівської центральної публічної бібліотеки Обухівської міської ради)

3 квітня 2023 року виповнюється 105 років від дня народження видатного письменника і громадського діяча, Героя України, академіка, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка, інших державних премій Олеся Терентійовича Гончара (1918–1995).

Народився письменник у селі Ломівка (сьогодні - частина м. Дніпро). Коли йому було 3 роки померла його мама і з Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області.

Період формування Олеся Гончара як митця припав на 30-ті роки.

У 1933-1937 рр. він  навчався в Українському книжково-газетному технікумі, працював в одній з районних газет Полтавщини та обласній комсомольській газеті в Харкові, паралельно робив дедалі впевненіші письменницькі проби.

У 1928 році Олесь Гончар вступив на філологічний факультет Харківського університету.

У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Потім він написав про цей батальйон у романі "Людина і зброя". За цей твір  він став лауреатом республіканської премії ім. Шевченка.

Влітку 1942 року потрапив у полон, звідки втік 1943-го і продовжував воювати.

Впродовж трьох повоєнних років Олесь Гончар працював над романом-трилогією "Прапороносці".  Низка його новел, серед яких "Модри Камень", "Весна за Моравою", "Гори співають" та інші, багато в чому суголосні з "Прапороносцями".

Видані протягом 1950-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а  дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.

В 1959 році Олесь Гончар обирається головою правління Спілки письменників Української РСР. З 1971 року  - секретарем правління Спілки письменників СРСР. Від 1973 року Олесь Гончар був головою Українського республіканського комітету захисту миру, членом Всесвітньої Ради Миру, академіком Академії наук України. Він одним із перших у радянській літературі порушив питання про розуміння історії народу, дбайливе сприймання багатств духовної культури, гостро виступив проти споживацько - браконьєрського ставлення до природи й пам’яток минулого.

І постійно від своїх слів переходив до справи: 1 квітня 1987 року письменник став одним із засновників Українського фонду культури — першої неурядової доброчинної організації, що і нині діє на ниві відродження національної культури усіх народів, які живуть на теренах України.

Твори Гончара перекладали на 67 мов світу, а Біографічний центр у Кембриджі (Велика Британія) визнав Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років".

Письменник пішов з життя 14 липня 1995 року. У 2005-му йому посмертно присвоїли  звання Героя України. У 2016 році Український інститут національної пам’яті вніс Гончара, який тримав біль пережитого у серці та збагачував українську літературу, у перелік проєкту "Незламні".

Це 15 видатних людей, які пройшли через страшні 1932–1933 роки, — ті, кого не зламав Голодомор.

Л.Храпач – завідувачка  Обухівською центральною публічною  бібліотекою

                    для  дорослих Обухівської міської ради

{gallery}3103233{/gallery}