Матеріал поданий без змін

ПАМ’ЯТІ ІВАНА ДЗЮБИ

(З досвіду роботи Обухівської центральної публічної бібліотеки Обухівської міської ради)

Його називали «прапором шістдесятництва» та «совістю нації». Його праця «Інтернаціоналізм чи русифікація», власноруч розіслана в усі найвищі інстанції в 1965 році, мала ефект бомби: спочатку її намагалися спростувати, викликаючи автора на «профілактичні бесіди», щоб переконати в хибності його висновків; пізніше – заборонити. Але, випущена на волю, вона була перевидана за кордоном англійською, французькою, російською, італійською та китайською мовами, тиражувалася сотнями рукописних, друкованих чи перефотографованих примірників і за короткий час стала одним із найвідоміших зразків самвидаву. Що, зрештою, і стало підставою для арешту автора.  Сам Іван Дзюба, може, і не зовсім прагнув такої слави. Але, як блискучий інтелектуал, він не міг не бачити розбіжностей між ідеологією радянської пропаганди, записаною в програмних документах  і реальністю.  А, зрозумівши це, мовчати вже не зміг.

Народився Іван Дзюба  26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновах, що на Донеччині. Український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999—2001), співголова Головної редакційної  колеґії “Енциклопедії сучасної України”, головний редактор журналу “Сучасність” (1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів “Київська старовина”, “Слово і час”, “Євроатлантика” та ін.    1973 року — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув’язнення і 5 років заслання за “антирадянську” працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після “помилування” його не оголосили “тунеядцем” завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов вченому зі світовим ім’ям роботу коректора у багатотиражці на Київському авіазаводі.  Наприкінці 1980-х років Іван Дзюба знову повертається в активне громадське і політичне життя України. Він стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992, в один із найскладніших моментів, очолює Міністерство культури України.

І все ж, більш до душі для нього стає інтелектуальна праця. Він працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. І пише, пише, пише…

За останні тридцять років Іван Дзюба написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам, від Ліни Костенко до Олега Лишеги та Сергія Жадана. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації.

Всі ці твори актуальні і досі, і змушують замислитися над причинами і наслідками того, що переживає Україна нині. І, схоже, ще довго будуть актуальними. Бо запит на інтелектуалів у суспільстві не такий уже великий. А відтак – маємо, що маємо.

 На жаль 22 лютого 2022 року нас покинув  Іван Дзюба.

Зі смертю одного з символів новітнього Українського відродження відходить епоха, котра визначила вектор нашого історичного розвитку на століття вперед, зумовивши нові драматичні випробування для української нації.

Іван Дзюба належав до славної когорти світочів Української незалежності ХХ-го століття. Їхні імена вже записані на скрижалях нашої новітньої історії, і їхня роль, їхня місія належним чином нами ще не осмислена і не усвідомлена. Вони вже – історія, котру вивчатимуть нащадки. 

Світла пам’ять і Царство небесне,  Іване Михайловичу.

Л.Храпач ,

завідуюча Обухівською

центральною публічною бібліотекою

для дорослих Обухівської міської ради