ПІД ЗНАКОМ ОSТ

(З досвіду роботи Баришівської ЦБС відділу культури та туризму Баришівської селищної ради Київської області)

Минають роки, десятиліття, а тема Другої світової війни й здобутої Перемоги над гітлерівською Німеччиною залишається болючою й донині хвилює не тільки учасників та свідків тих трагічних подій, а й наших сучасників. Одна із найбільш замовчуваних донедавна її сторінок – поневіряння співвітчизників, постраждалих від насильницького вивезення до Німеччини на трудові роботи.

Ретро-погляд «Під знаком ОST: українські остарбайтери – долі і пам'ять», проведеного в рамках проєкту «НепрОSTі листи», – тема січневого засідання літературно-мистецького об’єднання «Краєзнавча Баришівщина», що діє при Баришівській центральній бібліотеці для дорослих.

– На жаль, історія України не раз переписувалася, але незмінною і нетлінною залишається пам'ять і народу, і роду. Відкриваються архіви, які донедавна мали гриф секретності, із них ми дізнаємося правду, суголосну свідченням людей, які пережили воєнне лихоліття. Важка доля остарбайтера випала на долю багатьох українців, зокрема й рідної сестри мого батька, – звертаючись до присутніх, сказав Баришівський селищний голова Олександр Вареніченко. – Дуже важливо, щоб пережите і в роки Другої світової війни, й сучасні події, в їх об’єктивному висвітлення, знали не тільки дорослі, а й наша молодь, аби свідомо й активно долучалася до формування демократичного громадянського суспільства, в якому б найбільшою цінністю були Людина та її життя.

Модератор заходу, директор Баришівської централізованої бібліотечної системи Галина Пацаловська, детально розповіла, посилаючись на історичні матеріали, про облудливу багатовекторну агітаційну роботу окупантів, від якої напровесні 1942 року загарбники перейшли до насильницького вивезення працездатного населення, влаштовуючи облави в населених пунктах із залученням поліції, жандармерії, охоронних військ, есесівців.

22 січня 1942 року з Києва до Німеччини вирушив перший ешелон українців; усього – 1500 «добровольців».

Упродовж цього ж року примусово було депортовано 714 тисяч українців.

Із 2 мільйонів остарбайтерів (віком від 15 до 50 років) 100 тисяч померли й навічно залишилися в чужій землі.

Для розпізнання східних робітників на їхньому одязі нашивали розпізнавальний знак: на блакитному фоні напис німецькою«ОSТ». Життя остарбайтерів було тяжким і разюче відрізнялося від умов, у яких перебували робітники інших національностей. Листи з неволі (багато з них так і не дійшли до адресатів) ретельно перевірялися цензурою, тож із них вирізалося або замальовувалося чорнилом майже все, окрім «Здрастуйте» і «Прощайте». Та подібно снаряду прицільного враження із рук у руки передавався лист із фразою: «Живем прекрасно, як наш Полкан, хіба що ледь гірше», прихований зміст якої не зрозумів перекладач.

Михайло Климчук, заступник редактора газети «Баришівські вісті», на її сторінках ще в 80-их роках минулого століття опублікував дані, віднайдені в обласному партархіві: із Баришівщини до Німеччини було депортовано 2746 осіб, зокрема із Гостролуччя – 301, Поділля – 232, Лукашів – 175, Волошинівки – 94, Пасічни – 86, Липняків – 72…

Не один рік збирають матеріали цієї тематики бібліотекарі району, зокрема Віра Кириленко із Гостролуччя, Марія Марченко із Волошинівки. Вони презентували експонати сільських музеїв: листи, фото, документи, особисті речі односельців, які були на примусових роботах у Німеччині, а також науково-дослідну роботу «Трагічна дорога на Захід», проведену учнем Волошинівського НВК Михайлом Верховодом під керівництвом учителя-філолога Ганни Макаренко.

Директор Державного архіву Київської області Соф’я Камєнєва зазначила, що гриф секретності, який мав фонд «Листи радянських громадян» (у його основі – кореспонденція поштових відомств Києва на час звільнення столиці України від нацистських загарбників), знятий ще в 1988 році. У вільному доступі – всі справи, і кожен охочий може вільно ознайомитися з ними. Скажімо, Віталій Гедз, директор Макарівського краєзнавчого музею, відшукав 1500 листів остарбайтерів свого краю та вручив листи-копії їхнім рідним.

– Послання з неволі рідним надзвичайно хвилюючі, до того ж вони розкривають маловідому сторінку вітчизняної історії, яку треба знати із першоджерел, – наголосив Віталій Гедз, кандидат історичних наук (до речі, участь у засіданні «Краєзнавчої Баришівщини» взяла делегація Макарівського району – Валентина Йовенко, директор РЦБС, Людмила Колос – директор будинку культури, Максим Кравчиня – редактор місцевої газети). – За підтримки керівництва Державного архіву Київської області почали проєкт «НепрОSТі листи», співорганізаторами якого стала Всеукраїнська кампанія «Пам'ять Нації». У її рамках уже вийшли чотири книги-посвяти героям, які загинули на Сході, захищаючи територіальну цілісність України.

Ці книги та п’ятитомне видання «Нариси новітньої історії України» (автор – Анатолій Русначенко) на прохання видавця Олега Філюка Віталій Гедз передав Баришівській ЦБС.

Подібні видання заплановані Програмою розвитку культури на території Баришівської селищної ради на 2020 рік - повідомила Людмила Бабич, начальник відділу культури та туризму.

На Баришівщині проєкт «НепрОSТі листи» ініціював член Спілки краєзнавців України Олег Синиця, родом із с.Морозівки. До його реалізації долучилися краєзнавці Віктор Осипенко, настоятель церкви архистратига Михаїла (с.Лукаші) Павло Лисенко, громадські активісти: голова правління благодійного фонду соціально-економічного розвитку Баришівського району «Надія», заступник голови правління Київської обласної ГО «Поліське земляцтво», член президії асоціації ветеранів МВС України Василь Безверхий, голова районної ради ветеранів війни і праці Віктор Лебідь, голова районної ради РВС Федір Власенко…

І звучали фрагменти неодержаних листів, надісланих остарбайтерами-баришівчанами, в проникливому читанні Галини Пацаловської, а в них – невимовна туга за рідним краєм, яку не здатне замалювати жодне чорнило, і надія на повернення додому, й світлі миттєвості, які навіть у трагічні моменти життя дарує молодість.

Їх тематичним продовженням була демонстрація фільму «Під знаком ОSТ», а затим копії листів (усього – 69) отримали рідні від п’ятдесяти семи колишніх остарбайтерів – Володимира Марченка, Галини Крамаренко, Галини Кучер, Віри Дудко, Люби Осипенко, Галини Кульги, Димитренко Ніни, Журавель Галини , Заліської Тетяни. 

Оксана Жила, одержавши листа від бабусі Ольги Парій, адресованого Ліді Парій, пригадала, що на її руці був вибитий номер, однак про перебування в неволі вона не розповідала, повторюючи єдину фразу: «Господи, вас цього позбав». Зворушливими були спогади про Дуню Гостренко, її вонука Артема Михайленка, учителя історії Баришівської ЗОШ імені М.Зерова, який наголосив на важливості вивчення подій Другої світової війни із використанням документів не лише загальнодержавного значення, а й збережених у сімейних архівах.

Послання, датовані 1943 роком, від Олексія Новицького (літні баришівчани пам’ятають його редактором районної газети «Баришівські вісті», згодом очолив районку м.Борисполя) через 77 років прочитали його правнук Богдан Новицький та родичка Любов Чередніченко.

Змістом листа, датованим 1942 роком, від батька Михайла Ковтуна поділилися його донька Людмила Ковтун (Нікіфорова): «Тяжко працював поруч із дорослими на різних сільськогосподарських роботах у бауера, якого називає куркулем». А двоюрідний брат Михайла Геннадій Олексійович Козюра доповнює: «Його забрали на примусові роботи до Німеччини шістнадцятирічним, розповідав, що їх звільнили американці. Гордився, що встиг ще й повоювати з нацистами».

Віктор Осипенко ,читаючи вісточку від матері Олександри Вікторівни Кучер зі своїм онуком Віталієм, поділився її спогадами: «Мама ще із вісьмома остарбайтерами з Баришівки працювала в бауера десь побіля Дрездена. Поруч із ними були робітники інших національностей, і до них ставилися по-людськи, умови життя наших були настільки нестерпним, що працівники-німці допомогли написати німецькою мовою листа і відправили його до відомої їм установи. Відтоді їхнє існування поліпшилося».

Плануються провести подібні заходи в Лукашах, Бзові, Морозівці та інших селах Баришівщини. Рідні остарбайтерів хочуть одержати листи із минулого, аби зберегти їх для сучасників та майбутніх поколінь.

Кореспондент газети «Баришівський вісник» Лідія Савченко

Фото Олексія Надоленка

{gallery}20200107{/gallery}