«Крізь дим і біль, і біди...»

(З досвіду роботи Славутицької МЦБС Київської області)

Розповідь про партизанський рух у Другій світовій війні в Україні викликав великий інтерес у слухачів. І це не випадково, адже серед присутніх були ті, хто на власні очі бачив все, що відбувається в ті далекі воєнні роки – Діти війни.

Хоча ніхто з присутніх не чув ім'я Віктора Нацевича, розповідь про нього захопила аудиторію не на жарт. Дивним здавався факт, що, будучи чотирнадцятирічним підлітком, він організував партизанський загін зі своїх ровесників, який почав активну боротьбу проти німецьких окупантів в невеликому дачному селищі Ворзель, що на Київщині.

Розклеювання листівок, закладання вибухівки під рейки, забезпечення продуктами партизан, допомога населенню – ось неповний перелік справ підлітків.

Під виглядом грибників вони зуміли підкласти вибухівку під залізницю, по якій німецькі загарбники доставляли військове спорядження і продукти до Києва.

Загін Нацевича діяв під носом у фашистів, а тим і в голову не приходило, що малолітки можуть мати якесь відношення до всього, що відбувається.

Розповідь про щоденне життя партизан схвилювала слухачів. Мало хто знав, з якими труднощами стикалися лісові жителі кожен день. Голод, морози, антисанітарія. Операції проводилися підручними засобами. Ампутацію робили ножівкою або пилкою. Не всі могли пережити больовий шок, адже все це відбувалося без наркозу. Тому смертність була високою.

Брак зброї викликав необхідність самим бути майстрами на всі руки. Діяла так звана «чортова кухня», в якій методом нагріву виплавляли вибухівку з снарядів. Чи не одне життя забрала ця процедура, бо при контакті розпеченого металу з толом іноді виникала детонація.

Дуже важкою було партизанське життя, але підлітки, під керівництвом Віктора Нацевича, пристосувалися до цих умов і продовжували боротьбу з фашистськими загарбниками.

5-го листопада 1943 року 12 хлопчиків розстріляли загін власовців, помстившись за смерть підпільників, за допомогою яких підтримувався зв'язок зі старшими товаришами з інших партизанських з'єднань і велася робота в тилу ворога. Цим героїчним вчинком маленький партизанський загін показав безмежну віру в перемогу. Німці покинули Ворзель, рятуючись втечею, впевнені, що радянські війська прорвали лінію фронту.

Вже на наступний день був звільнений Київ, і та подія затьмарилася в тіні більш грандіозної, але подвиг молодих партизан і понині живе в наших серцях.

Поки жива пам'ять про героїв-вони з нами!

О. В. Кропта, 

зав. сектором клубної роботи 

Славутицького ЗБІЦ 

Київської області