І мамина пісня, і батькове слово…

(З досвіду роботи Баришівської централізованої бібліотечної системи Київської області)

Витоки

Хто визначить, звідки беруть початок витоки таланту, окрім, звісно, грунтовної освіти, великої праці? А може, від Божого благословення чи поєднання земного й небесного начал? Та все ж на засіданні літературно-мистецького об’єднання «Краєзнавча Баришівщина», яке пройшло 3 червня 2019 року в читальній залі Баришівської центральної бібліотеки для дорослих, розмова із С.І.Ткаченком, ученим, письменником, перекладачем, почалася саме з цього питання, озвученого краєзнавцем Віктором Осипенком. Упродовж спілкування із зацікавленими слухачами Сергій Іванович повертався до цієї теми раз по раз, пригадуючи все нові деталі зі свого життя, з літопису славного роду.

На генетичному рівні лишилися в нього спогади (а може, фантазії) про село Ново-Шепеличі, що знаходилося за два кілометри від майбутньої Чорнобильської АЕС, тому й, знесене бульдозерами, зникло з мапи Київщини. Та є Дернівка й Баришівка (звідки родом батьки). У цих поселеннях він проводив літні й зимові канікули, відкривав епоху древню, княжу, вбираючи чари язичництва, збережені й донині у народних святах та обрядах. А Кіровоградщина, де жив і навчався (й працювали за направленням батьки), асоціювалася з волелюбним козацтвом. Ось так і поєдналися в дитинстві духовні скарби із чистих джерел українського народу. А ще запам’ятав мамині пісні, цінував батькове мудре слово, перейняв прагнення до знань, що йшло від діда-прадіда, душевну щедрість бабусь, які й підтримували, й розраджували, й учили по совісті жити.

– Мене й донині як магніт притягують Дернівка, чисті води річки Трубіж і дідів ліс (колись він був його маєтністю), – зізнався Сергій Іванович. – Як послухаю хоча б раз у рік шум сосен, то й сили відновлюються для життя і творення.

Дебют

– Він датується далекими сімдесятими роками, коли в районній газеті «Баришівські вісті» із благословення відповідального секретаря Олександра Шарварка з’явилися два мої школярські вірші. Сонет «Дернівська школа» (знав про цей вишуканий жанр із творчості Максима Рильського, зі збіркою поезій якого не розлучався, та із «Вибраного» Миколи Зерова, хоча його ім’я на той час ще не було реабілітоване):

На тлі кряжистих сосен, край села,

Засніжена стоїш, як жінка сива,

Що і на схилку літ, як перш красива,

Дарма, що стільки бід  перенесла…

З твого порога – як із джерела – 

Текла в життєве море юнь щаслива,

Щоб сталь варилась, щоб родила нива,

Щоб Правда йшла на прю супроти Зла.

А вірш «У бліндажі» присвятив батькові та його бойовим побратимам, які у складі морської флотилії боронили від нацистських загарбників Київ у роки Другої світової війни (як виявилося, інтуїтивно написав у формі віленела(villanelle), що досить рідко зустрічається навіть у світовій літературі).

Освоював романо-германську філологію в Київському університеті, служив у Морфлоті, навчав студентів та їхніх викладачів (і донині не пориває з викладацькою діяльністю), захистив кандидатську дисертацію, двадцять п’ять років працював у Секретаріаті ООН у Нью-Йорку, та незмінною в житті Сергія Івановича була літературна діяльність: власні поезії та перекладені увійшли до книг «Сповідь правнука сільського писаря», «Ужинок осіннього поля» (художнє оформлення – сина Тараса), «Храм Дани», «Оповіді від Сема», «На острові»… Назви прозорі, місткі й не випадкові. Скажімо, у збірці, названій останньою, гармонійно поєдналися три острови-символи: дернівський, де косили траву й випасали худобу, зберігся в пам’яті й той, що на Кіровоградщині,мав свій дещо одмінний острів і Нью- Йорк.

Щедрий ужинок

Важко сказати, в якій сфері найбільші здобутки С.І.Ткаченка, члена Національної спілки письменників, лауреата міжнародних літературних премій«Тріумф», імені Г.Сковороди та В.Винниченка. Очевидно одне: він утвердився в найрізноманітнішій діяльності – політології, літературознавстві, зокрема шекспірології, проблемах перекладу,біблієзнавстві, мистецтвознавстві… Літературно-мистецький і громадсько-політичний журнал «Ятрань» (засновник, видавець і головний редактор – С.І.Ткаченко) виходив протягом 2002-2009 років і здобув всеукраїнське визнання, а не лише на Кіровоградщині. На жаль, лише у планах через відсутність фінансування залишається проєкт «Болотяна Лукроза» (так латинізував назву Баришівки Микола Зеров). «З вершин чужого світу» – монографія «Лісові денники Петра Сороки: малярство і метафізика» (до речі, видана 2016 року, а С.І.Ткаченко послуговується правописом, прийнятим лише цьогоріч, 3 червня); книга «Під знаком Ярила» – рідкісна в нашій культурі спроба діалогу красного письменства й малярства (спільний проєкт із художником Василем Копайгоренком).

Чекає на вихід у світ, підготована ним антологія світової поезії, в якій представлено 150 найталановитіших авторів усіх континентів нашої планети.

В авторському виконанні звучали поезії власні й перекладені з інших мов, на прохання сільських бібліотекарів – присвячені дружині Лізі (інтимні й еротичні, не переходячи за мені дозволеного, вона ж лише мило усміхалася у відповідь на гучні оплески).

Заїра Коваленко, яка очолює мистецьку студію «Білий квадрат», запросила Сергія Івановича на зібрання митців Баришівщини. А книги, подаровані С.І.Ткаченком, поповнили музеї й бібліотеки району, аби з ними могли ознайомитися якомога більше читачів.

Г.Пацаловська,

директор Баришівської ЦБС

Київської області

{gallery}020619{/gallery}