«Співець української душі».

(З досвіду роботи Обухівської РЦБС Київської області)

В історії світової культури є безсмертні імена. До них належить ім'я великого українсько-російського прозаїка, драматурга, критика і публіциста Миколи Васильовича Гоголя, якому нещодавно вся прогресивна громадськість світу відзначала 210 річницю з дня народження.  

Про Миколу Гоголя як про великого письменника, культурного і громадського діяча сказано і написано дуже багато. Жоден з російських письменників, що визначають лице російської літератури, не оминув його впливу.

Гоголь став улюбленим письменником і володарем душ мільйонів людей на планеті. Його книжки перевидаються в багатьох країнах світу, за їхніми сюжетами знімають кінофільми і ставлять вистави і донині. Тому і треба сказати про «українського Гоголя», про першооснову його душі. Українська тематика творів Гоголя — це невід’ємна частина його творчої особистості. Він — один з кращих виразників української ментальності. У його творах найбільш повно і яскраво відтворилися риси українського національного характеру.

Ніхто до і після Миколи Гоголя так широко, психологічно пере¬конливо, яскраво і захоплююче не висвітлював українське життя, знайомлячи з ним сотні мільйонів читачів по всьому світу, і змусив його полюбити: народ, мову, звичаї, самовідданість і безстрашність козаків.

Твори Гоголя є важливим джерелом української етнографії для вивчення життя і побуту українців у першій половині XIX століття. Незважаючи на те, що Петер¬бург був однією з ключових тем у творчості великого письменника, перше місце в ньому належить українській дійсності, звичаям, фольклору та історії. У листах до матері, яка жила в українському селі, Гоголь просив розповісти про невідомі йому традиції та обряди рідного народу, які згодом активно використовував під час петербурзького періоду творчості.

Про українців та українське життя весь світ дізнався завдяки таким геніальним творам Гоголя, як «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Вій», «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок» та іншим, що об’єднані у збірці під назвою «Миргород» - це місто непо¬далік від села Великі Сорочинці, де промайнуло дитинство письменника.

Микола Гоголь доводив ще в першій половині XIX століття, що російська та українські мови, культура, менталітет і звичаї різні у цих двох народів. В одній зі своїх етнографічних праць він навів як приклад українське слово «цнотливість», яке російською перекладали як «целомудрие», «чистота», «девичья гордость». Микола Васильович писав, що це неточний переклад, бо аналога цьому слову в російській мові немає. Щоб пояснити зміст слова, він навів приклад: дівчина йде до криниці по воду, неподалік стоїть її улюблений козак, який щойно повернувся з війни. Але красуня до нього не підійде, вона навіть не подивиться на нього, бо за огорожею стоїть її мати і спостерігає. Це і є українська цнотливість.

В Обухівській районній бібліотеці для дітей Київської області до ювілею письменника організовано книжково-ілюстративну виставку-портрет «Співець української душі», за матеріалами  якої постійно проводяться інформаційні огляди та інші заходи для читачів бібліотеки.

{gallery}03.04{/gallery}