До Міжнародного Дня пам’яті жертв Голокосту

З досвіду роботи Обухівської РЦБС Київської області

…Цей Голокост – всього одне лиш слово,

Та його сенс – пекучий болі жар,

Вбивали всіх! Старого і малого,

І мало хто життя порятував…

Sandra M.

Бібліотекарі Обухівської районної бібліотеки для дітей Київської області до Міжнародного Дня пам'яті жертв Голокосту підготували та провели в гімназії ім. В. О. Мельника (8-9 клас) хвилини  історичної правди «Голокост: злочин проти людства». 

Голокост – одна з найстрашніших трагедій людства через викривлені уявлення про переваги однієї раси над іншою. У Європі було знищено 6 мільйонів євреїв, і все ж поіменного списку жертв не існує. У цій цифрі – нелюдський біль, катування, страждання. Засуджені так легко не здавалися – відомо немало подвигів на межі смерті. Спільна трагедія об’єднала євреїв і всіх, хто прагнув протидіяти Голокосту: небайдужі люди рятували чужих дітей навіть тоді, коли своїх врятувати було неможливо; під страхом тортур допомогали; гинули, але не здавались. У скаліченому тілі горів вогонь незламного духу. Хоча свідоцтва про Голокост неможливо читати без сліз і душевного болю, про це необхідно знати – хоча б для того, щоб уникнути подібного у майбутньому.

Цей жах не оминув і Україну… Наймасовіше вбивство при Голокості сталося у вересні 1941 року в урочищі Бабин Яр недалеко від Києва, де було вбито більше 33 000 євреїв всього за два дні. Євреїв змусили роздягтися і підійти до краю яру. Коли німецькі загони стріляли в них, вони падали вниз. Потім нацисти завалювали стіни яру, ховаючи і мертвих, і живих. Поліцаї хапали дітей і також скидали їх в яр.

Подібна розправа була вчинена в ніч на 1 липня 1943 року в Обухові: на подвір’ях поліції і школи (ЗОШ №1), наскоро машини вантажилися арештованими - крики, зойки, плач дітей і жінок. Цю жахливу оргію супроводжували цинічно музикою - музик посадили на балконі поліції з гармошками і бубнами. Німці їм підігравали на губних гармошках - щоб цим оркестром заглушити стогін приречених людей. Переповнені машини-душогубки безперервною вервечкою направлялися до с. Розкопана. Там уже все було підготовлено. Над урвищами, які місцями сягали 60-70 метрів глибини, зручно повмощувалися кулеметники, вишикувалися гестапівці з вівчарками, пригнали два бульдозери - зарити по всьому сліди злочину.

У сутінках, при світлі фар, переляканих людей з їхніми дітьми гуртували над урвище і відкривали по них кулеметний і автоматний вогонь. - «Фойє!.. Фойє!..» - лунали одна за одною команди.

Коли екзекуцію було закінчено, для більшої впевненості урвище, куди падали розстріляні, на завершення закидали протитанковими гранатами, після того до справи приступили бульдозери.

Хто вони були, ті, хто в ту фатальну годину потрапив до Розкопаної? Звичайно ж, трудящі наші люди, довоєнні сільські активісти; серед них - комуністи, комсомольці, армійські офіцери, єврейські та циганські сім'ї, а більшість була колгоспниками, робітниками - батьки, матері, брати, сестри, діти, старі люди, ті, кого з особистої на них злоби чи з якихось підозр занесли у свої чорні списки старости і поліцаї.

Після звільнення Обухівщини було створено комісію по розслідуванню злочинів, скоєних гітлерівцями на території району. У її складі були письменники Ілля Еренбург і наш земляк Андрій Малишко. Щоб пересвідчитися в масовості розстрілів, вчинених у Розкопаній, почали розкопувати яр…

 Побачивши те кромішнє жахіття, ту багатолюдну трагедію, Ілля Еренбург назвав тоді Розкопану - Обухівський Бабин Яр...