Поезії Надії Кольцової

До 85-ої річниці Голодомору в Україні

ДЗВОНИ ПАМ’ЯТІ

Розгойдалися нашої пам’яті дзвони,

Закликають усіх пригадати минуле,

Подолать на шляху цім усі перепони,

Запитати суворо: «Ви ще не забули.

Ви ще не забули невинно убитих?»

Убитих руками проклятих сатрапів,

Й поспішно у братські могили заритих

Діток, матерів, бабусю чи брата.

Бо в той рік колосились, врожаїлись ниви,

Від картоплі й зерна аж тріщали засіки,

Почувавсь селянин вже заможним, щасливим,

Але все те забрали у нього навіки.

Разом з збіжжям забрали життя у народу,

У селян, що країну свою годували.

І не можна збагнуть, за які нагороди,

За які бариші так людей мордували.

І за що виганяли із хати родину

І,обібрану вщент,залишали вмирати.

Подививсь би Тарас на свою Україну,--

Здогадатись не важко, що міг би сказати:

«Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою, злою кров’ю

Волю окропіте.»

                                            Надія Кольцова

           І МОРОМ МІЛЬЙОНИ ЛЮДЕЙ БУЛО ВБИТО

Забути не можна. Долаю зневіру.

У книгах читаю, як все те було.

Та я все не вірю, ніяк не повірю –

Від голоду пухло, вмирало село.

У нас чорноземи глибокі, багаті.

Вродило усе. А настала зима –

Чому в селянина, чому в його хаті

Ні їсти, ні пити нічого нема?

Забрали пшеницю, забрали і жито,

Забрали надію. Забрали до тла.

І мором мільйони людей було вбито,

Немов в Україні орда побула.

Знов прийде весна, квітуватимуть вишні,

Надіюсь, не буде назад вороття.

Але не забуде ніколи Всевишній

За нагло обірвані їхні життя.

              Надія Кольцова