ЗАБУТИ НЕ МОЖНА

до 85-их роковин Голодомору 1932-1933 року в Україні

(З досвіду роботи ТребухівськоЇ бібліотеки-філії Броварської РЦБС Київської області)

     Повірте мені, що не можу собі уявити, як важко було вижити тоді-в тридцять третьому селянам, коли в них  зовсім нічого з продуктів не було. Не було в погребі, не було в коморі, в хаті, пусто було і в магазинах. І найбільше страждань випадало на долю матерів, бо немає більшого горя, як бачити поступове згасання своїх дітей, народжених в таких муках, і не мати змоги їм

допомогти. І це у нас, в Україні, де такі глибокі чорноземи, де такі родючі поля і працьовиті селяни. Але ж очевидці розповідали, що в селах було силоміць забрано плоди людської праці: зерно, овочі, худобу.

     Допоки подекуди  живі ще свідки тих далеких подій, ми повинні розпитати у них, як це насправді було, щоб назавжди запам’ятати самим і дітям та внукам своїм розповісти про  ті страшні події і молити Бога, щоб подібне ніколи не повторилося. На щастя, ще коли була жива моя мама, я мала змогу з нею поспілкуватися на цю тему – про голод 1933 року в селі Антонівка  Варвинського району на Чернігівщині. Ось що вона розповіла: «Мені тоді було п’ятнадцять років і я добре пам’ятаю події далекого 1933 року. Близько п’ятидесяти років мала тоді моя мати Килина і вона була зовсім неписьменною, але Бог наділив її мудрістю, що і врятувало нашу сім’ю. Мати не раз тоді говорила,що голодомор  в Україні було зроблено штучно, що зібраного восени 1932 року врожаю на всіх би вистачило, але все вирощене відібрали в селян силоміць. Людям при цьому пояснювали, що в Сибіру і на Далекому Сході іде велике будівництво, туди виїхало дуже багато робітників і їх необхідно забезпечити продуктами харчування. Та голод в Україні зробили дійсно вороги народу штучно. Це були якісь нелюди, яким

вдалося прийти до влади і давати такі розпорядження, щоб одних ніби рятувати, а інших зовсім зводити зі світу».

       Колись я прочитала роман Уласа Самчука «Марія». Цей художній твір повідав світові про страшний 1933-ій рік в Україні, про причини і наслідки Голодомору. На перших сторінках роману описується життя і побут українських селян, їхні будні і свята, радощі та клопоти . Та поступово оповідь набуває трагічного звучання. Наступні розділи роману справляють моторошне враження. В голодному 1933-му гинуть усі герої роману, згасає і головна героїня – Марія,покинута, одинока.

     Дуже детально  відтворив картину винищення українського народу у 1932-1933 роках Василь Барка в романі «Жовтий князь». Переживши голодомор на Полтавщині, письменник більше 20 років збирав свідчення очевидців і подав їх у художній формі в своєму романі.

     Натуралістично, детально змальовані  письменником картини смерті селян та їхніх дітей. Реалістичні описи голодних мук, пошуків їжі на зимових полях розкривають страшну правду, засуджують радянський  тоталітарний режим, який так цинічно штовхнув у прірву своїх  громадян – селян-хліборобів України.

     Осмислюючи ті страшні трагічні події, коли від Голодомору загинуло за різними даними від п’яти до десяти мільйонів  українців, ми маємо усвідомити, як важливо знати історію та засвоювати її, часом трагічні, уроки. На сьогодні тема Голодомору 1932-1933 років в Україні надзвичайно актуальна. І щороку все більше людей у листопадове надвечір’я запалюють свічу, щоб вшанувати  пам’ять загиблих і засвідчити солідарність із тими, хто виступає проти зазіхань на життя окремої людини чи нації в цілому. Такі уроки ми неодноразово проводили в  Требухівській сільській бібліотеці-філії №8  Броварської РЦБС Київської області як для читачів шкільного віку, так і для дорослих користувачів книгозбірні.

     А особисто у мене,після всього прочитаного та почутого від очевидців Геноциду, народились поезії, присвячені тим трагічним подіям в житті нашого багатостраждального українського народу.  

Надія Кольцова, поетеса, бібліотекар 

Требухівської  бібліотеки-філії КЗ БРР 

«Броварська РЦБС» Київської області