Іван Семенович Козловський – легенда оперного мистецтва, який ніколи не забував якого він роду і, що від народження українець. Видатний тенор, народний артист СРСР народився 24 березня 1900 року у селі Мар’янівка на Київщині, у співочій селянській родині. Він з раннього дитинства слухав народні пісні, поетичні колядки і щедрівки, які розучував напам’ять, щоб згодом переспівати їх на кращих сценах країни. Батько, Семен Йосипович Козловський, був добрим кравцем, а ще вважався на селі першим музикою. Мати, Ганна Герасимівна, походила з дому Косинських, що вів родовід від гетьмана українського низового козацтва Криштофа Косинського, ватажка козацького повстання 1591-1593 рр. За спогадами митця: «У мене вміння до співу – це від Козловських».

З шести років Іван навчався у сільського вчителя Сисоя Саєнка, який розгледів у маленькому учневі талант до музики й величезне бажання вчитися. Мати ж мріяла, щоб син став священиком. Тому у сім років його відправили до Києва – вчитися до церковної школи при Михайлівському Золотоверхому монастирі, де він мешкав і співав у хорі упродовж десяти років. З 1912 р. продовжив навчання у Київському духовному училищі. Саме в цей час і відбулася його зустріч з видатним композитором Миколою Лисенком, який дав йому настанову: «Вчись, хлопче, шануйся, і дай тобі Боже співати довгі літа людям на радість!». 

Минуло кілька років і Козловського запрошують співати в хорі Троїцького народного будинку в Києві. Далі був студентський хор Київського університету Святого Володимира, а згодом він уже соліст великого академічного хору Київської опери; обома капелами керував відомий в Україні композитор і хормейстер Олександр Кошиць. Як перший професійний наставник, він рекомендував «соловейку з-під Василькова» докласти зусиль та неодмінно здобути професійну освіту. Після того, як у Івана почав ламатися голос, йому тимчасово заборонили співати у хорі. Він повертається у Мар’янівку і працює сільським конюхом. Аби не вмерти з голоду, юнак співає по селах. Доти доки одного дня у нього не «прорізався» дивовижний тенор.

Зрозумівши, що без музики і співу він вже не зможе жити, у 1917 р. Іван Козловський добирається до Києва, до новоствореного Державного музично-драматичного інституту імені М.В.Лисенка, де саме набирали абітурієнтів на вокальний факультет. Завдяки своєму виконавському таланту юнак здобуває можливість безоплатно навчатися у вузі.

У 1920 році Козловський пішов служити добровольцем до лав Червоної Армії, опинившись у бригаді, розквартированій у Полтаві. На запрошення адміністрації Полтавського оперного театру він зіграв свою першу велику роль – Фауста в опері Шарля Гуно «Фауст», яка мала великий успіх. Сталося це у 1922 році. Після демобілізації співав у Харківському (1924 р.) та Свердловському (1925 р.) оперних театрах. Спектаклі за його участю проходили з аншлагами.

12 червня 1926 р. «божественний українець» дебютував на сцені Великого театру СРСР в Москві. Диригент театру Михайло Іпполітов-Іванов, котрий того вечора стояв за пультом оркестру, сказав про І.Козловського: «Цей співак – багатообіцяюче явище в мистецтві…». У вересні 1926 р., буквально через три місяці після зарахування до складу трупи, Козловський стає солістом цього театру, у якому виступав до 1954 р. Успіх був фантастичний: спектаклі за участю Козловського відбувалися при переповненому залі. Від перших років перебування в театрі він грав всі головні тенорові ролі. Виконав понад 50 партій у постановках опер: П.Чайковського, Л.Бетховена, В.Моцарта, Р.Шумана, С.Рахманінова, О.Даргомижського. Головні ролі, зіграні у виставах за творами української класики, – Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Левко («Утоплена» М. Лисенка), Андрій («Катерина» М. Аркаса).

1938 року митець стає художнім керівництвом Державного ансамблю опери СРСР і здійснює постановку багатьох нових спектаклів, які пройшли з величезним успіхом, а власні арії Іванові Козловському доводилося, як завжди, виконувати не один раз на «біс». У 1940 р. співак був удостоєний звання Народного артиста СРСР.

У роки Другої Світової війни І.Козловський виступає з концертами на фронті, передає власні кошти до фонду оборони та на відбудову українських міст. 1947 року вийшла платівка з записом українських пісень у виконанні співака, серед яких були й пісні січових стрільців. Платівка негайно була вилучена з продажу і знищена. На початку 1970-х концерт-запис українських колядок у виконанні Козловського вийшов окремою платівкою — Іван Семенович записав їх до свого 70-річчя. Однак і цей тираж платівки влада теж вилучила та знищила.

У 1954 р. співак покидає театр після цькування в пресі щодо високих гонорарів. Але не полишає займатися концертною діяльністю і до 87-річного віку виступає із сольними концертами. Останній виступ Івана Козловського відбувся 1 лютого 1989 року.

З Україною, своєю батьківщиною, Іван Семенович був пов’язаний непорушними душевними узами все своє життя. У його творчому репертуарі було понад 100 українських вокальних шедеврів. У його московському домі завжди лунала українська мова. Він підтримував найтісніші зв'язки з київськими митцями і земляками-мар'янівцями. Митець опікувався створенням Будинку-музею Миколи Лисенка, Марії Заньковецької, літературно-меморіального музею Максима Рильського в Києві. Неодноразово славетний тенор приїздив до Мар'янівки з такими видатними особистостями як: Олесь Гончар, Максим Рильський, Андрій Малишко, Павло Тичина, Іван Драч. У 1966 р. у рідному селі на власні кошти заснував дитячу музичну школу з симфонічним оркестром і забезпечив її обладнанням та інструментами. З хором мар'янівських школярів дав кілька концертів у Києві, Каневі, Черкасах та інших містах. Щороку Іван Семенович приїздив до Канева – вклонитися Кобзареві. Приїздив не сам – із колегами-співаками, з дитячим хором рідної Мар'янівки, з якими виконував твори на слова Тараса Шевченка.

1990 року Іван Козловський стає лауреатом Шевченківської премії, у 1993 – Народним артистом України. У 1992 р. митець видав автобіографічну книгу «Музика – радість і біль моя». 

Помер співак 24 грудня 1993 р. у Москві, похований на Новодівичому цвинтарі.

В Україні пам’ятають, люблять і шанують свого генія. У Мар’янівці на Київщині створено Меморіальний музей І.С.Козловського, на території якого встановлено пам’ятник співакові, скульптора Валентина Зноби. Музей є архітектурно-етнографічною та історико-культурною цінністю. Його визнано пам'яткою історії і архітектури кінця XIX – початку ХХ століття. Основою музею – садиби є стара садиба роду Козловських, що сформувалася в ХІХ столітті. Тут розташовані хата Козловських з музейною експозицією, пам'ятник І. С. Козловському та парк, який був задуманий в 1960-ті роки, спланований І. С. Козловським разом з архітектором парків Я. Друцьким. Частиною парку є яблуневий сад в пам'ять про дружбу з Олександром Довженком, посаджений самим Іваном Семеновичем разом з його друзями: Максимом Рильським, Павлом Тичиною, Олесем Гончаром та іншими. 

Іван Семенович Козловський – великий Українець, класик вокального мистецтва, уродженець Київщини назавжди залишив Україні свою творчість пронизану палкою любов`ю до рідної землі, її духовності, її мови, її людей.