Валер’ян Підмогильний (02.02.1901-03.11.1937) – один із найвизначніших українських прозаїків, перекладачів, літературознаців «Розстріляного відродження», засновник українського урбаністичного роману. Його життя трагічно обірвалося в 36 років – 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії. В цей день разом з письменником було розстріляно більше 1000 в'язнів, серед них: Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан та інші. То був цвіт українського національного й культурного відродження, справжня українська інтелектуальна еліта. Їх знищили за неповторність і талант, за українську мовну і культурну ідентичність, за віру у свою землю.

Літературний шлях Валер’яна Підмогильного тривав коротких п’ятнадцять років. Друкуватися почав ще з школи під псевдонімом Лорд Лістер. У шкільному журналі він публікував свої перші пригодницькі оповідання. А у 18 років в катеринославському журналi «Сiч» друкуються його оповідання «Гайдамаки» i «Ваня». В 20-х роках Підмогильний був одним з найпомітніших молодих авторів. Про нього писали у газетах, журналах. І якби його життя трагічно не обiрвалось, вiн міг стати знаковим письменником в українській літературі.

У творчому доробку письменника – оповідання, повісті, романи, зокрема, роман «Місто», одна із вершинних книг XX століття. Підмогильний також один із найвідоміших українських перекладачів французької літератури. Його переклади творів А.Франса, О.Бальзака, Г.Мопассана, А.Стендаля, К.Гельвеція, Вольтера, Д.Дідро, А.Доде, П.Меріме, Г.Флобера, В.Гюґо, Ж. Дюамеля досі вважаються неперевершеними. Він був організатором і редактором багатотомних видань Гі де Мопассана (10 томів), Оноре де Бальзака (із запланованого багатотомного видання встиг вийти лише перший том у 1934 pоці) та Анатоля Франса (25 томів).

Майбутній письменник народився в селі Чаплі, нині стало частиною міста Дніпро. З відзнакою закінчив Перше Катеринославське реальне училище. Вступивши на математичний та юридичний факультети Катеринославського університету, Підмогильний так і не закінчив навчання – через нестатки. Вчителював в Катеринославi та Павлоградi. 

Восени 1921 року Підмогильний оселяється в Києві і починає працювати бібліографом Книжкової Палати. Однак недовго, у місті лютує голод, транспорт, електрична станція та водогін не працюють, фабрики зупинені. У студентських аудиторіях викладачі і студенти сидять при каганцях у шапках і пальто, науковці відкладають свої рукописи та йдуть найматися на фізичну працю, хто може рятується від злиднів у селах. 

Підмогильний їде за тридцять кілометрів від Києва до містечка Ворзель, бо тут легше було вижити. В одному з листів він писав: «Адреса моя: ст. Ворзель, Києво-Ковельської залізниці, Ворзельська трудова школа». Від осені 1921 до 1923 року тут він викладає українську мову і політосвіту в трудовій школі і пише свої кращі оповідання та новели – «Іван Босий», «Проблема хліба», «Син», «Повстанці». 

Митець одним із перших українських письменників торкнувся проблеми голоду в Україні 1921-1922 років. Оповідання «Проблема хліба», «Син» літературознавці називають «новелами відчаю», у яких відображене трагічне буття людини в епоху утвердження більшовицької влади в Україні. Сам письменник вважав оповідання «Син» одним зі своїх найкращих творів і воно користувалося широкою популярністю серед читачів.

У циклі «Повстанці», до якого тематично примикає новела «Іван Босий», Підмогильний показав масштабний спротив радянській владі, що охопив українські села в 20-ті роки. В українській літературі він був теж одним із перших, хто досліджував феномен селянського руху під проводом Махна. Частину новел було надруковано в катеринославській газеті «Український пролетар». 1923 року в журналі «Нова Украïна» (Прага) було опубліковано всі новели Підмогильного з циклу «Повстанці» і оповідання «Іван Босий». Цей журнал, що його видавав у Празі Володимир Винниченко, пізніше фігурував у справі Підмогильного, як речовий доказ його «контрреволюційної діяльності».

У Ворзелі письменник одружується з донькою місцевого священика – актрисою Катериною Червінською. Згодом, у важкі часи репресій та загибелі свого чоловіка, вона доклала багато зусиль для збереження його літературного спадку.

1928 року опублікований роман «Місто» – перший урбаністичний твір європейського рівня в українській літературі. Роман спричинив своєю появою ефект бомби, що вибухнула. Одні вважали твір вершиною літературної творчості письменника, інші називали його виявом авторського «ідеологічного збоченства». Коли роман з’явився у російському перекладі, московські літератори піддали його нищівній критиці, називаючи «антирадянським» та «ворожим». Підмогильний цілковито усвідомлював, що ця критика – лише прелюдія до переслідувань, які закінчаться арештом і вироком.

Валер’яна Підмогильного заарештовують 8 грудня. В якості «доказу» контрреволюційної діяльності наводиться публікація закордоном новел із циклу «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». Ще один «доказ» – вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду».

Валер’ян Підмогильний був реабілітований у 1956 році. Нині він повернувся в українську літературу, щоб назавжди залишитись в когорті її класиків.