Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 році в Донецьку, який тоді називався Сталіно. Хворобливість дитини змусила родину у 1937 році переїхати спочатку до Вишгорода, а згодом - у 1939 році -до Києва. З дитинства Андієвська мала феноменальну пам’ять і вже в 9 років читала найвідоміші твори світової літератури. Дівчинка зростала в російськомовному оточенні, проте ще у дитячому віці усвідомила власну українську ідентичність й прийняла українську мову, яку вперше, по-справжньому, почула і відчула своєю у Вишгороді. Відтоді Емма вирішила писати лише українською,мріючи «створити українську державу у слові». Пізніше, щоправда,для того,аби показати власну незалежність від мов,Емма написала декілька віршів англійською,німецькою і французькою мовами.

На початку війни батька Емми було безпідставно розстріляно радянською владою, і вона з матір’ю у 1943 році виїхали до Берліна. Живучи у Німеччині, дівчина відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, вкотре загострилися проблеми майбутньої мисткині із здоров’ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку хвора на туберкульоз хребта і після цього вісім років ходила в корсеті. Наприкінці 1949 року родина переїхала до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська брала уроки оперного співу.

У 1955–1957 рр. Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені. У 1957 році закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія та  переїхала до Нью-Йорка. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету.

У 1959 році Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська щорічно на місяць їздила у США, щоб у 1962 році отримати американське громадянство. 

Пропрацювавши фрілансером на радіо «Свобода» з 1959 по 1963 рр., Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо до 1995 року. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода». 

Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 року. Перша поетична збірка «Поезії» (1951 рік) викликала захоплення літературної критики.  Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська. Поетична збірка «Вілли над морем» у 2001 році номінувалася на Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка.

Емму Андієвську вважають винахідницею поетичних дисонансів. Але поезію та прозу Емми Андієвської неможливо розділяти з її малярством. Як і у живописі, у поезії вона також експериментує: грається зі словом, винаходить нові зв’язки між словами, намагається вживати істинне, чисте значення слова у своїх поемах, сонетах, віршах. Твори Емми Андієвської є запрошенням разом із нею перейти межові стани й реальності, які досить важко аналізувати й пояснювати. 

Живопис Емми Андієвської називають пречистою автентикою модернізму. Вільний політ уяви, філософські підтексти, глибинний архаїзм та форма примітивізму, складне переплетення кольорів та композицій. Вона малює і, як сама каже, повторює свої картини багато разів. На її малярські роботи, зізнається, найкраще реагують діти, бо вона «реабілітує дитинство людства».

Живопис Емми Андієвської потребує, аби до нього поверталися знову і знову. Одну й ту саму картину варто переглядати по декілька разів. Щоразу відкривається щось нове. Щоразу ніби розумієш її світ краще.

Про художницю Емму Андієвську кажуть — «український Далі», письменницю Андієвську називають «епохальним явищем в історії української та західноєвропейської літератури».

У 1992 р. авторка вперше після довгого часу побувала в Україні. Після 2000 р. Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину.

Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Виставки Андієвської проходили в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Працює вона в стилях сюрреалізму та герметизму; не отримувала спеціальної художньої освіти, малює переважно акриловими фарбами. Специфічним художнім прийомом Андієвської є повторне накладання фарби на полотна — до двадцяти п’яти разів. Таким чином вона створює стереоскопічний ефект рухомих фарб, помітний, коли дивитися на картини під різними кутами зору.

Нині  живе у Мюнхені, де продовжує працювати над своїми творами.

https://youtu.be/Z_z4gMg-5Oo