Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну». Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру – від німецькомовних ілюстрованих видань та «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з братом Вітьком «вилучили» зі шкільного обігу та «зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.

Середню освіту В. Рутківський здобував у Богодухівській, а згодом – Великобурімській середній школі того ж Чорнобаївського району. Саме тоді хлопець відкрив у собі нахил і здібності до історичного пошуку, котрі не полишали письменника протягом життя, спонукаючи не просто писати цікаві історичні твори для дітей, а й відкривати ніким до нього ще не описані, інколи й не досліджені періоди вітчизняної історії. Становленню інтересу до українських старожитностей сприяло те, що шкільний гурток, старостою якого був Володимир, відкрив у своєму селі найдавніше на той час поселення в Україні. Та вступити на омріяне археологічне відділення Київського університету обдарованому амбіційному юнакові не вдалося. Обурений діями приймальної комісій, хлопець вирішив назавжди порвати з гуманітаристикою й наступного року став студентом Одеського інституту харчової холодильної промисловості, а за два роки по тому перевівся до Одеського політеху.

У 1959 році Володимир Рутківський вперше виніс на суд читачів свою поезію, і невдовзі вже був визнаним початкуючим автором із багатообіцяючим майбутнім: до його творчості схвально поставилися Павло Тичина та Олесь Гончар. Але, замість того, щоб писати про «буремні будні будівництва комунізму», талановитий щирий юнак порушує у першій своїй збірці «Краплини сонця» (1966) болючі питання молодої людини пошуку себе, і, як наслідок, ім’я Володимира Рутківського потрапляє у перелік «ідейно незрілих авторів» і наступна збірка «Плоти» (1968) вилучається з книгарень і бібліотек, інша – «Експромт» (1970) викреслюється з тематичних планів видавництва «Маяк», а збірки «Повітря на двох» (1973) і «Рівновага» (1977) зазнають такого редагування, що ледь нагадують первісний авторський текст… 

Володимир Рутківський працював в Одеському телерадіокомітеті. Оскільки й тут він відстоював проукраїнські й, зрештою, просто порядні людські позиції, то ситуація загострилася. Письменник пробує себе в прозі для дітей (повість «Ганнуся») та на все життя бере за правило просту й так не властиву українській літературі думку, що рівнятися слід на найкращих у світі, а не на тих, кого сьогодні друкують у найближчому видавництві. Письменник був певен, що «крім нас (йдеться про українських письменників, які пишуть для дітей), у світовій літературі є Толкієн, Мілн, Роулінг, Ліндгрен… Ми повинні на друзки розбитися, але не осоромитися перед ними»

Доля прозових книжок Володимира Рутківського для дітей в Україні виявилася такою ж складною, як і доля його поетичного доробку. «Ганнуся» видалася «підозрілою», зважаючи на «неприпустиму» ідею щирої дружби між дорослим чоловіком і дівчинкою, а «Бухтик з тихого затону» – взагалі небезпечною «чортівнею», що стоїть на шляху успішної боротьби «всього українського народу» з релігією…

Лише написавши у 1981 році книжку про колектив Одеського заводу прецизійних верстатів, про яку позитивно відгукнувся на нараді «вгорі» один із міністрів, Володимир Рутківський зміг повернутися до нормальної письменницької праці. Його обрали відповідальним секретарем Одеської письменницької організації, без купюр вийшла поетична збірка «Знак глибини» (1987). Але за появу первісних україномовних варіантів повістей для дітей довелося вести справжню війну з тодішнім керівництвом «Веселки», що поривалося «перекласти» твори «всесоюзного значення» українською. Зрештою багатостраждальні «Ганнуся», об’єднана з повістю-продовженням «Намети над річкою» в книжці «Канікули у Воронівці» (1989) та «Бухтик з тихого затону», виданий під однією обкладинкою з іншою казковою повістю «Гості на мітлі» (1988), таки дійшли до українського читача.

Як тільки з’явилася найменша можливість, Володимир Рутківський взявся за свій давній задум – довести дітям, що історія їхнього народу нічим не поступається історіям інших народів. Так, на сторінках журналу «Однокласник» у 1991 р. з’являється повість «Сторожова застава», удостоєна премії ім. М. Трублаїні, а в 2002 р. - літературної премії імені Лесі Українки. Згодом, у 1995 р., там само друкують скорочений варіант роману «Джури козака Швайки». У 2004 р. у видавництві «Зелений пес» побачила світ улюблениця автора – трилогія «Сині води». А 2007 року українське видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видало повний текст «Джур…». У цьому ж видавництві у 2009 році вийшло їхнє продовження - «Козаки-характерники». Володимир Рутківський пише для дітей і його талант полягає ще і в тонкому відчутті дитячого часопростору, в умінні розгортати текст, не виходячи за межі відомого на дану мить юним героям.

Мова і манера письма Володимира Рутківського вирізняються навіть на тлі кращих зразків української прози для дітей своєю видимою простотою, прозорістю та продуманістю.

У 2011 році Володимир Рутківський став лауреатом премії «Книга року Бі-Бі-Сі» за двотомний історичний роман «Сині Води»; у 2012 році – Шевченківської премії 2012 за історичну трилогію для дітей «Джури».

Володимир Рутківський входить до списку пошани (Honour List 2018) найвидатніших письменників, художників та перекладачів у галузі дитячої літератури зі всього світу, який опублікувала Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги (The International Board on Books for Young People – IBBY).

Твори Володимира Рутківського, можна знайти в КЗ КОР «Київський обласній бібліотеці для дітей».