КЗ КОР "Київська обласна бібліотека для дітей" пропонує інформаційний  матеріал до ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ, в рамках започаткованого бібліотекою, інформаційно-просвітницького проєкту "Кримська світлиця", що проводиться з метою соціальної адаптації громадян України, які залишили тимчасово окуповану територію України - Автономну Республіку Крим (АРК). 

 

В історії  кримськотатарського народу, одного із корінних народів Кримського півострову, є трагічні події, які назавжди залишаться болючим спомином - бо не оминули жодної сім`ї. Це депортація кримськотатарського народу в травні 1944 року. Трагічна правда про ті події  зберігається та передається із покоління в покоління кримських татар, які прагнуть, щоб не була ніколи забута ця страшна трагедія. 

18 травня 2021 року виповнюється 77 років з початку депортації радянським режимом кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Криму. В цей день в Україні і світі відзначають  День пам'яті жертв  геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримськотатарського народу. 

КЗ КОР "Київська обласна бібліотека для дітей" пропонує  до уваги твори кримськотатарських поетів та художників, які розповіли світу про жахливі поневіряння депортованих кримчан. 

АБЛЯЗІЗ ВЕЛІЄВ — відомий кримськотатарський поет, прозаїк, публіцист, перекладач.  Член Національної спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим, лауреат літературної премії ім. Б. Чобан-заде. Автор понад 40 книг. Аблязіз Велієв разом зі своїм народом пережив жорстокі часи депортації.

Аблязіз Велієв 

Моєму Народу 

Ти в вогні не згорів,

Не загинув у вирі-пучині,

Як на тебе Той рік

Кинув стільки і лиха, й незгод!

І, здавалося, доля твоя

Догорає, неначе лучина,

Але вистояв мужньо

Мій кримськотатарський народ! 

Травень сорок четвертого.

Радість визволення розквітла.

Але чом вартові

Не відходять від наших дверей?!

Чом із рідних осель,

Де було стільки щастя і світла,

Автоматники гонять

Жінок, стариків і дітей?! 

І неспішно на схід,

Ніби гусінь, повзли ешелони,

А з вагонів – прокляття

Катам, і вождям, і вікам…

А в вагонах «телячих»

І крики, і плачі, і стогін…

Не ховали померлих —

На поталу лишали вовкам.

Дикі хащі лісів

Крижаного Уралу

І гінка далечінь

Азіатських гарячих степів…

Новим захистком тут,

Батьківщиною другою стали

Для таких непокірних і гордих

І дочок твоїх і синів. 

Як над нами знущались,

Глумились і люто ганьбили

Коменданти і їхні прислужники

Ситі, пихаті і злі.

Слово «кримський татарин»

Навіть згадувать заборонили,

Начеб кримських татар

Не було і нема на землі! 

Але вистояв ти, мій народе,

На зло всім намовам.

І легкого шляху

Не шукав у своєму житті.

Не зламали борців

Ні тюремні іржаві закови,

Ні Сибір, ні ГУЛАГи,

Ні етапи жорстокі й круті.

Скільки їх,

Тих, хто мужньо боровсь

за свободу,

Полягло у борні

За священне за право своє!

Щоб вернуть на віки

Чесне ім’я мойого народу

І сказати усім:

Ми — живі,

Ми не вмерли, ми — є!

День сьогодні сумний.

День сьогодні трагічний і чорний.

В день травневий колись

Нас погнали назустріч вітрам.

Ми вертаємось в Крим.

Він, як мати,

зігріє й пригорне,

Тільки ж хто відповість

За все зло, заподіяне нам?! 

Будьте ж прокляті ті,

Хто прирік нас на горе і муки,

Хто засіяв між нас

Дике поле із розбрату й чвар.

— Ми відродимось! —

Клятву урочу

Дають наші діти і внуки,

Ми розкажемо правду про трагедію

Кримських татар! 

МАМБЕ́Т БІЯЛ  – кримськотатарський поет, журналіст, член Спілки письменників та Спілки журналістів  СРСР, Національної Спілки письменників України  і Національної Спілки журналістів України. Разом з сім`єю пережив депортацію 1944 року.  Автор 10-ти збірок  віршів, поетичних легенд і казок у віршах кримськотатарською мовою. 

Білял Мамбет

Згадуючи  Батьківщину

Сяду, пригадаю, вірш складу у риму,

Із самого серця доберу слова.

В дев’ять років був я висланий із Криму, —

Та сумна подія в пам’яті жива.

Залишивсь без дому, без свойого краю,

Де тепер Вітчизна дорога моя?!

Та ніхто не скаже, в кого не спитаю,

Чи, як цвіт, зів’яло вже її й ім’я?!

В чому ж був я грішний

ще малий хлопчина,

Що у цьому світі я ще розумів?!

Де тепер проляже та, моя, стежина,

На якій страждання я свої зустрів.

Землю, що любили мої батько й мати,

Як мені забути, вирвати з душі?

Я джерела рідні буду пам’ятати

І сади родючі в поля на межі.

Як мені забути виноградні лози,

Скручені, як вени, в батька на руках?

І ласкаве море, і весняні грози,

І бурхливі води на гірських річках?

Чи ж сади квітучі можна позабути,

Пахощі бузкові, маки у полях?

Як про все згадаєш, —

де вже там заснути,

Серце стрепенеться, як підбитий птах.

Де та дивна зелень, що долини вкрила,

Де ті кипариси, що біжать з гори?

Де той млин, якому крила так крутили,

Налетівши з півдня молоді вітри?

Як мені забути про інжир й оливи,

Що на рідних кримських пагорбах зросли?

Про мигдаль й горіхи, виноград і сливи,

Про тютюн листатий в крапельках роси.

Все це моїх рідних — з прадіда і діда, —

Плід тяжкої праці, добрі їх діла.

І земля садами й злаками покрита,

І айва, що цвітом ніжним розцвіла.

Як, скажіть, про все це та й не пам’ятати

Навіть через сотню й тисячу років?!

Ми крилатих коней будемо сідлати

І летіть до кримських, до своїх країв.

Здалеку прилинем, примчимо, прискачем,

Як живе, дізнатись, рідна сторона.

— Батьківщино, здрастуй! —

й з радості заплачем

І заплаче, певно, з нами і вона.

Жить на батьківщині — наша давня мрія

І мета найбільша нашого буття.

Друзі, є в нас спільна віра і надія —

Будувати треба нам нове життя.

То ж назад, в минуле, нам нема дороги,

Нас стремління наші уперед ведуть.

Хай долає втома, хай зітремо ноги —

Та без Батьківщини нам уже не буть!

Нумо, не вагайся, сміливіш борися,

Згинуть хай принади й гроші чужини.

Не зважай на того, хто кричить:

«Зречися!» —

Нас Вітчизна кличе, ми — її сини!

1957 р.

РУСТЕМ ЕМІНОВ - відомий кримськотатарський художник. Його заслуга в кримськотатарському, українському і світовому образотворчому мистецтві полягає в тому, що він першим з художників звернувся до теми депортації кримськотатарського народу і створив цілісну художню панораму народної трагедії.

Митець народився в 1950 році, в Ташкенті, в місцях вигнання його сім`ї. Його батьками були художник Кязім Емінов і майстер з розпису тканин Есма Абібуллаєва. Емінов навчався на відділенні художньої графіки Ташкентського державного педагогічного інституту імені Нізамі, де згодом працював викладачем. Рустем Емінов з 1975 брав участь більш ніж в 80 художніх виставках в Узбекистані і за кордоном. Був учасником першої виставки кримськотатарських художників в Криму, яка відбулася в 1990 році. Полотна зберігаються у Державному музеї мистецтв у Ташкенті, Кримському Художньому музеї (Сімферополь), Меморіальному будинку-музеї І. Гаспринського (Бахчисарай).

Головна тема творчості художника – примусове виселення кримських татар. Його цикл картин  "Унутма" ("Пам'ятай") –  трагічний за змістом. З одного боку, це художня сага про трагедію, а з іншого –  своєрідний документ, який свідчить, що цей злочин був насправді геноцидом для його народу.

КЗ КОР "Київська обласна бібліотека для дітей" пропонує познайомитись з  репродукціями картин Рустема Емінова.

Пам’ятаємо про депортацію кримських татар в далекому 1944-му  і сумуємо разом з ними за втратою домівок вже в 2014-му.

 

• 
• 
• 
• 
• 
•