КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей»  продовжує інформаційно-просвітницький проект «Кримська світлиця», який проводиться з метою соціальної адаптації громадян України, які залишили тимчасово окуповану територію України - Автономну Республіку Крим (АРК).

Сьогодні розповідь про  відомого європейського поета,  якого неповторна та загадкова оаза півдня, надихнули  залишити нащадкам  чудову лірико-філософську поезію.

АДАМ МІЦКЕВИЧ - видатний польський поет, політичний публіцист, діяч національно - визвольного руху, вважається одним із трьох найвідоміших польських поетів епохи Романтизму (наряду з Юліушем Словацьким та Зігмундом Красинським). Ім’я митця для поляків має особливе значення. Його вважають символом національної самобутності, гідності польського народу, який вів багатовікову боротьбу за здобуття незалежності.

У жовтні 1823 р. поет потрапив в ув'язнення за участь у таємних політичних товариствах молоді. Через рік йому був винесений суровий вирок: заслання в Росію, де він провів 4,5 роки свого життя. У цей час жив у таких містах як: Петербург, Одеса, Москва, які на той час були центрами культурного та духовного життя Росії. 

Міцкевич уперше здійснив подорож до Криму у 1825 році. Вона була нетривалою і ніяк не відобразилася у його творчості. У 1826 році відбулася його друга подорож  південним  півостровом. Всупереч негараздам політичного вигнання, Крим став місцем, де поет був по - справжньому щасливий. Натхненний дивовижними природними ландшафтами, пам’ятками старовини і просто вічним диханням прекрасного,  він подарував світу чудовий цикл «Sonety Krymskie» - «Кримські сонети», які Іван Франко  називав  перлинами всесвітньої поезії.

Бахчисарай, Алушта, Чуфут-Кале, Чатир-даг, Байдари, Гурзуф, Аю-Даг, Акерман, Євпаторія, Балаклава - це шлях поетичної подорожі автора Кримом. Він побував на високих гірських вершинах;  біля руїн палаців, замків та фортець, які нагадують про славетне минуле Криму; біля забутих гробниць, які зберігають у собі вікові таємниці; у мальовничих кримських містах і містечках, освячених вежами мінаретів; познайомився з  традиціями різних народів, що населяють кримський півострів.

Цикл «Кримські сонети» складається з 18 сонетів. Ліричний настрій в них гармонійно поєднаний із виразно виписаними пейзажами і досконалою поетичною формою, що дозволяє говорити про «Кримські сонети» як про справжню перлину  творчості Міцкевича. В кожному з них відчутний дух Півдня. Вони є своєрідним потаємним щоденником  поета. 

«Кримські сонети», для яких поет обрав форму італійських сонетів, вперше були надруковані у грудні 1826 р. в Москві, а через кілька місяців з'явився переклад на російську мову, що дав змогу перекладачеві Миколі Бергу, назвати Адама Міцкевича уособленням літературної слави і порівняти деякі його сонети «з найкращими строфами Байрона». 

 

«Кримські сонети» Міцкевича були схвально сприйнятими багатьма його сучасниками. Саме вони перші засвідчили: у світовій літературі з’явився новий великий поет. Творчість Адама Міцкевича відома в Україні з 20-30-х років XIX століття завдяки перекладам і переспівам Петра Гулака - Артемовського, Левка Боровиковського,  Опана Шпигоцького. Згодом його твори переклали Іван Франко, Леся Українка, Олена Пчілка, Максим Рильський, Микола Бажан, Андрй малишко, Іван Драч, Борис Тен, Леонід Первомайський та інші. 

КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей» пропонує сонети із із збірки «Кримських сонетів» Адама Міцкевича у перекладі Максима Рильського.

Алушта вдень

Скидає вже гора туманні з себе шати,

Намазом ранішнім росистий лан бринить,

Ліси колишуться і ронять з верховіть,

Як з чоток дорогих, рубіни і гранати.

Мов квіти, що дала природа їм літати,

Знялись метелики веселкою в блакить,

I діамантами вся далеч майорить;

Там, далі, сарани потягся рій крилатий.

Де скеля серед хвиль гранітна вигляда,

Нуртує й піниться розгнівана вода,

В ній іскри миготять, як тигрові зіниці.

То бурі-вісниці для берегів земних,

Ген — хвилі лагідні у вічній хитавиці,

Човни і лебеді гойдаються на них. 

 

Бахчисарай

Великі та німі Гіреїв двір і сад!

По ганках, що мели покірних баш тюрбани,

Через потуги трон і любощів дивани

Літає сарана, повзе холодний гад.

Повився темний плющ і дикий виноград

По вікнах, по стіні подобою альтани.

Руїна — пише тут на мурах гість незнаний,

Як Валтасарові, на віковічний згад.

А в залі ще стоїть окраса мармурова:

Гарему то фонтан. Сльоза його перлова

Спадає по сльозі і промовля щомить:

«О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,

Що мали у віках сіяти величаво?

Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить».

 

Аюдаг

Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,

Як спінені вали біжать йому до ніг

Рядами чорними — чи, ніби срібний сніг,

На сонці виграють, мов райдуги веселі.

Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,

Немов морських потвор іде страшний набіг;

Здобудуть — і назад одходить військо їх,

Корали й перли нам лишивши на тарелі.

Твоя подоба це, поете молодий!

Так грізних пристрастей бушує буревій;

Та ліру ти підняв — і в серці супокій.

Навала відійшла по довгій обороні,

Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.

За них віки тобі вінком прикрасять скроні.

 

Акерманські степи

Пливу на обшири сухого океану.

Як човен, мій візок в зеленій гущині

Минає острови у хвилях запашні,

Що ними бур'яни підносяться багряно.

Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана...

Шукаю провідних зірок у вишині.

Он хмарка блиснула, он золоті вогні:

То світиться Дністро, то лампа Акермана.

Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,

Що й сокіл би не взрів,— лиш чути, де курличе.

Чутно й метелика, що тріпається в млі,

I вужа, що повзе зіллями таємниче...

Я так напружив слух, що вчув би в цій землі

I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.

 

Руїни замку в Балаклаві

Ці замки, що лежать у безладі руїн,-

Сторожа і краса твоя, невдячний Криме!

Тепер уламки це, що гад живе між ними,

Чи гірший, аніж гад, людського роду син,

На вежу сходимо, тут напис є один.

Можливо, це ім'я, що вчинками гучними

Було прославлене. Та час неумолимий

Покрив зелом його серед замшілих стін.

Тут грек на камені різьбив тонкі оздоби,

Монголів Генуя обертала в рабів,

Намаз побожний свій отут хаджі творив.

Тепер тут чорний гриф літа при темнім гробі;

Так в місті, де нема нікого, крім мерців,

Чорніють прапори погребної жалоби.

На верховині Тарханкутській

Ясною стрічкою наш вимпел ледве має,

I грає лагідно прояснена вода,

Немов замріяна про щастя молода:

Прокинеться, зітхне — і знову засинає.

Неначе прапори, як грізний бій затих,

Дрімають паруси; мов ланцюгом прикуте,

Судно гойдається, ладне й собі заснути.

Зітхнув моряк. В гурті дзвінкий лунає сміх.

О море! Є поліп, що у хвилини бурі

На дні ховається, у темряві похмурій,

А в тишу догори хвилясто вирина.

О мисле! Спогадів є гідра мовчазна,

Що спить на дні твоїм під бурями й громами,

А в супокійну мить все серце пазурами!

 

Твори Адама Міцкевича  можна  перечитати в КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей»

за адресою: м.Київ, Русанівська набережна, 12

Електронний каталог для пошуку - http://e-kobdd.pp.ua/

Чекаємо вас в  КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей»!

Світлана Нікольська - 

провідний методист КЗ КОР КОБдД

{gallery}20-08-20{/gallery}