Київська обласна бібліотека для дітей Київська обласна бібліотека для дітей

Закон про декомунізацію і перспективи реалізації його в бібліотечну галузь

Микола Зніщенко,
генеральний директор Київської обласної
бібліотеки для дітей, кандидат історичних
наук, заслужений працівник культури
України, Президент Української Асоціації
працівників бібліотек для дітей


Закон про декомунізацію і перспективи реалізації його в бібліотечну галузь

Буремні події Майданів 2004 і 2013 років зробили свою головну справу, а саме: підняли національно-визвольний рух за незалежність України на вищий духовний щабель, зміцнили патріотичну свідомість українців у приналежності до великої європейської нації і ще більше зробили прірву від москальщини. Український народ підтвердив ознаку будь-якої революції, що рушійною силою революції є народ. Саме українці стали ініціаторами ленінопадів, змін в назвах вулиць і міст. То ж Президенту України нічого не залишалося як узаконити вимоги українців знищити комуністичну символіку в Україні. Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" від 09.04.2015 № 317-VIII дає віру в унеможливлення реставрації СРСР та комунальної ідеології та пам'ятників ідолів більшовизму.

Ключовими словами статті є слова "Декомунізація" і "Бібліотечна галузь".

Мені здавалося, що все, кінець на можливості скасування кількісних показників по оплаті праці треба ставити хрест. Не судилося. Закон про "декомунізацію" дав мені надію на те, що треба боротися за скасування цих мерзотних кількісних показників.

Як свідчить статистика, в соціально-економічній сфері "декомунізкація" в Україні відбувається швидкими темпами з 1991 року. Всі колишні народні підприємства, об'єкти стратегічного значення як газово-енергетичні, нафтові, вугільні на 90 % стали приватизованими і народ із категорії власника мирно перейшов у категорію наймита. Всі переваги "декомунізації" особливо відчутні сьогодні в житлово-комунальній сфері, коли отримуємо платіжки за газ, світло, воду, за повітря, яким дихаємо, тощо… Живемо за розрахунками п. Яценюка, п. Яресько, тобто за європейськими стандартами. Нам би ще європейські стандарти в оплаті праці, в тому числі і в бібліотечній галузі.

Проте, як не дивно, в бібліотечній галузі, особливо в її статистичній та фінансовій сфері все залишається на рівні 1923 років. Бажаючих приватизувати бібліотечну галузь за роки первинного накопичання капіталу в Україні не виявилося. Обленерго, облгаз - це інша культура. Кількісні показники по оплаті праці бібліотекарів ніхто не збирається скасовувати, а навпаки, Мінкультури України бібліотекарям "навішують" старий-новий показник - "кількість відвідувань". Цікаво, коли чиновники – держслужбовці почнуть виконувати Указ Президента України П.Порошенка "Про декомунізацію", який, на мою думку, стосується також бібліотечної справи. Які Укази ще треба видати, щоб ліквідувати бібліотечні пам'ятники Крупської і Луначарського, що із 1923 року по данний час існують і процвітають в бібліотечній Україні по оплаті праці бібліотекарів за кількістю читачів, кількістю книговидач, відвідуваністю. Із-за гонитви за кількісними показниками ОУНБ (обласні універсальні наукові бібліотеки) замість роботи з науковцями і студентами планують і надалі продовжувати перейматися обслуговуванням дітлахів. Про це вони сьогодні постійно і радісно звітують у своїх річних статзвітах, тим самим даючи планову цифру для своєї категорії по оплаті праці.

В бібліотечній справі України сьогодні залишаються радянські бібліотечні пам'ятники у вигляді чисельних показників, які перефарбовані у жовто-блакитні кольори кількісних тисячних книговидач і кількісних тисячних читачів. А як же бути з Європою? Тож куди рухаємося? До Європи чи до москалів…

Декомунізація в бібліотечній справі торкнулася у вигляді "чистки" книжкових фондів, шляхом вилучення шкідливої комуно-більшовицької літератури. Доповіді генсеків, матеріали з'їздів, зібрання праць класиків марксизму-ленінізму пішли в макулатуру, у забуття, а з ними пішли у вічність шалені відвідування бібліотек всіма категоріями населення країни, що складала величезну кількість користувачів бібліотек в радянську епоху. Населення країни від малечі до так ненависних нинішній владі пенсіонерів, заповнювали приміщення бібліотек, вивчали тези КПРС і доповіді з'їздів, генсеків тощо, бо того вимагали навчальні програми дитсадків, шкіл, ПТУ, технікумів, вишів. В тій країні був забезпечений прожитковий мінімум, що був яскраво виражений у безкоштовній освіті, медицині і забезпеченій старості. Всі верстви населення відвідували бібліотеки, знаходили в них відповіді на свої запити за своїми інтересами. У вищезазначених матеріалах правлячої на той час партії, користувачі бібліотек набиралися "уверенности в завтрашнем дне", "гордости за страну" і "радянського патріотизму". Населення країни мало можливість, через матеріали з'їздів, виступів керманичів влади пересвідчуватись у правильності економічного і соціального курсу країни. Що цікаво і унікально, в тих матеріалах нічого не говорилось про майбутній розпад СРСР. Все сталося так як намітила КПРС за своїми лаштунками. Народу об'явили про розпад СРСР, колишні партійні секретарі - стали президентами, головами Верховних Рад, прем'єр-міністрами так званих незалежних країн, розвівши "советскую общность", так званий народ, як лохів.

Якраз з цього моменту всім без винятку бібліотекам і бібліотекарям стало непереливки. Всі матеріали колишньої правлячої партії вилучили, щоб не було доказів їхніх обіцянок, що радянський народ буде жити "при комунізмі".

Проте, як буде жити народ при капіталізмі, збірників матеріалів доповідей новоспечених капіталістів-президентів, голів Верховних Рад і прем'єр-міністрів в бібліотеках України немає. Доказової бази у вигляді книг про їхні обіцянки українському народу світлого життя в епоху реставрації капіталізму, в бібліотеки не надходило. Шукати в бібліотеках відповіді і поради як народу жити при капіталізмі - марна справа. "Капітал" К. Маркса зачитали до дірок. На черзі у населення читка "Маніфесту комуністичної партії".

Нових надходжень, що висвітлювали б життя українців в часи первинного накопичення капіталу в період з 1991 року по даний час в бібліотеках дуже мало. Старі бібліотечні фонди з творами зарубіжних письменників, таких як Голсуорсі, О. Генрі, Марк Твен, Джек Лондон та інші писали про "виразки капіталізму" давно прочитані і перечитані. Матеріалів з'їздів нових партій "БПП","БЮТ", "Народний фронт", "Опозиційний блок", "Реформи і порядок", "Удар", "Наша Україна" в фондах бібліотек не знайти. Тож і посилатися на достовірність партійних обіцянок, користувачі бібліотек такої можливості тепер не мають. Якщо студентську, дитячу та юнацьку категорії читачів відвідувати бібліотеки спонукали навчальні програми, то дорослу категорію, в особі науковців, пенсіонерів - ніщо не спонукає "відвідувати" бібліотеку. Науковці трансформувалися в реалізаторів білизни, взуття на стихійних ринках, а пенсіонери стали водіями персональних кравчучок, пересуваючись від "АТБ", "Сільпо", "Фуршет" до "Рошен", "Фори", "Кишені" в пошуках уцінених продуктів. Колишній дорослий користувач, так званої публічної бібліотеки під назвою ОУНБ, сьогодні актуалізується на гаслі "Допоможи собі сам. На державу не розраховуй". Саме звідси, мабуть, з'явилася назва нової партії під назвою "Самопоміч", що, схоже, буде висвітлювати думки і бажання дорослої категорії населення країни, що колись були користувачами публічних бібліотек під назвою ОУНБ.Такі вони реалії життя в сучасній Україні.

Таким чином, в українських бібліотеках відбулася "декомунізація". Мінкультури разом з цією "декомунізацією", в зв'язку з утвердженням нових капіталістичних відносин взяти та відмінити кількісні показники бібліотекам, та де там. Бібліотекам залишились радянські нормативні вимоги в нинішню капіталістичну епоху. Нонсенс.

Нещодавно мав змогу прочитати і перечитати роман Миколи Горбаля "Повернення" . Раджу бібліотекарям ознайомитись з цим романом. Я повністю розділяю думку М.Горбаля про те, що як тільки Україна спромоглася на власну державність, "то під синьо-жовтим прапором і тризубом опинилися українофоби, які, знаходячись при владі, досягають чимало успіхів у справі знищення українства. Захоплюючи Україну з середини українофоби руйнують українську культуру, освіту, медицину", руйнують віру у справедливість, у правильність вибраного шляху. Підступність українофобів та п'ятої колони, їх злочинних намірів є очевидною. Проте, як вони вправно говорять на українській мові. На мою думку, в бібліотечній галузі України треба провести своє бібліотечне АТО, щоб потім не лити крокодилові сльози за втраченими бібліотеками і можливостями увійти до бібліотечної когорти престижних країн світу. Сьогодні маємо повне розчарування від такої неспроможності очікуваних змін в бібліотечній галузі, де "декомунізацією" і не пахне.

У порівнянні з процесами знесення пам'ятників вождям-комунякам за допомогою тросів, тягачів, тощо, то в бібліотечній справі так не виходить. В бібліотечній справі в боротьбі з пам'ятниками Крупських, Луначарських та їм подібним сучасним вождям, суспільству залишилось боротися засобами санітарно-епідемічної служби, а саме дустом і тільки дустом, бо до інших хімічних засобів вони, українофоби, призвичаїлися…

Також зазначу, що за останні 2 роки бібліотекарі України вносили свої пропозиції до різних програм і проектів щодо розвитку бібліотечної справи в Україні. Що з цього вийшло, ми бачимо. Очікувати кращого бібліотекам в Україні годі чекати, а ОУНБ буде і надалі, буде змушене долучати до читання дошкільнят.

За новими капіталістичними поглядами керманичів української культури, бібліотеки і бібліотекарі зможуть зберегтися лише завдячуючи, так званій "новій-старій" нормі під назвою "відвідуваність". Для того, щоб була в бібліотеках відвідуваність, особливо в ОУНБ фонди цих бібліотек сьогодні треба поповнювати дитячими книгами казок і творів на зразок "Котигорошко" або "Лис Микита". А щоб зацікавити в ОУНБ сучасного науковця або студента цим бібліотекам варто придбати кальян, гамаки, влаштовувати перегляди футболу, конкурси красунь, змагання з боксу, преферансу, карате тощо. "Новим" демократам немає різниці в тім, що повинна робити бібліотека: "чи ставити "удар"; чи закріплювати прийоми карате". Для них головний критерій "відвідування", а якість послуг вимірювати кількістю спожитого: від кави до…

А може все таки сьогодні головною функцією будь-якої бібліотеки в Україні повинні бути духовність, інтелект, патріотизм. Коли ті, хто при владі, так звані, керманичі галузі культури вважають, що тільки вони праві і їх думка не підлягає заперечень, то прапор їм в руки. Адже нічого гарного роботі українським бібліотекам не дає гонитва за кількістю книговидач, кількістю читачів і кількістю відвідувань.

Цілком зрозуміло, що бібліотечна галузь потребує фундаментальних змін, але не парманентних, на зразок тих, які сьогодні пропонуються.

Звертаюсь до влади. Ліквідуйте, зніміть, що хочете зробіть, тільки розкріпачте бібліотекарів від кількісних показників, що є удавкою для бібліотек України і тоді суспільство відчує, що таке бібліотечна справа і бібліотеки в Україні. Дайте бібліотекарям свободу працювати творчо.

Невже важко затвердити заробітну плату бібліотекаря за посадою і відповідним тарифним розрядом, як це зроблено у держслужбовців у яких є посада і ранг. Де ви бачили держслужбовця, що має кількісні показники як у бібліотекаря, щоб держслужбовець звітував і отримував зарплату за кількістю ним обслужених громадян, кількістю виданих ним довідок-документів, тощо.

Дорвавшись до влади, той чи інший чиновник, він же держслужбовець, тобто служить народу, в першу чергу намагається досягти певних, на його думку, прогресивних істотних змін. Чомусь ці "істотні" зміни весь час торкаються медичних закладів і бібліотек.

Ці бюджетники: бібліотекарі і лікарі разом з їх бібліотеками та лікарнями є як більмо на оці чиновникам на місцях. Шукаючи кошти на фінансування цих бюджетних установ чиновники "оптимізують", "пресують" "розбудовують" бібліотечну галузь, зовсім не розуміючи яких збитків завдають іміджу України на європейській та світовій арені.

В економічно розвинених країнах, перед відходом у вічність Президенти, причетні колись до влади люди створюють і залишають нащадкам бібліотеки під своїм іменем. В Україні із "колишніх" крім фонду Л.Кучми бібліотеками ніхто не опікується. Професія бібліотекаря за роки проголошення незалежності України дуже трансформувалася. Бібліотекар із агітатора і розповсюджувача ідей "провідної і керівної" кривавої КПРС перевтілився в духовного і артистичного, справжнього шоумена, перевтілився у ведучого різноманітних заходів. За жанром і змістом це явище стало левовою часткою бібліотечної роботи. Сьогодні бібліотекар в селі, в районі, в місті разом з книгою, є лікарем душ і сердець аптекарем. Для того, щоб підготувати і провести той чи інший масовий захід потрібно багато часу, а де його взяти той час бібліотекарю, коли йому треба давати "нагора" стаханівські, комуняцькі норми.

Будь-який чиновник сільського, районного масштабу постійно втручається із своїм "статутом" в життя бібліотек і діяльність бібліотекаря. Хай би той чиновник спробував втрутитися в зміст роботи хірурга, лежачи на хірургічному столі перед операцією… В роботу бібліотекаря і бібліотеки втручаються всі, а щоб створити належні умови бібліотекарю, надавши йому технічні засоби, інтернет, бібліотечні програми з електронними та іншими книжковими і періодичними носіями інформації, то зась.

Якщо в комуністичну добу вищі навчальні заклади культури на бібліотечний факультет мали конкурс по 4-5 на місце, то сьогодні немає бажаючих залучатись до навчання бібліотечній професії, щоб потім працювати на 0,25; 0,5 посади, та при цьому ще й постійно шпиняли…

Сьогодні провідні бібліотеки України самотужки виховують бібліотекарів, виходячи із потреб своїх регіонів, а також самотужки бібліотеки розвивають у вирощених ними кадрів навички шоуменів, ведучих, консультантів, рекламістів, духовних наставників, волонтерів. Робити цю патріотичну місію бібліотекам і бібліотекарям України заважають і гальмують поступальний рух кількісні критерії-пам'ятники, що живуть ще з часів комуно-більшовицької доби. Вони вічно живі і непереможні ці кількісні показники по оплаті праці бібліотекарів, а саме: кількість читачів, кількість книговидач і в додаток, кількість відвідувань.

Цікаво, чи знайдеться в Україні людина на посаді міністра культури, яка проведе декомунізацію в бібліотечній галузі незалежної демократичної України. До речі, посада міністра культури також трансформувалася і підтвердженням цієї тези є програма, започаткована на ТV і в інтернеті під назвою "Мінкульт", яку веде шоумен - п. Міністр культури України В.Кириленко. Доречним було би чергову передачу "Мінкульт" присвятити бібліотечній справі в Україні та процесам в ній, що повинні бути направлені на повну декомунізацію бібліотечної справи.

І ось чому. Сьогодні посада бібліотекаря, як і посада міністра, трансформувалася досконально. Сучасний бібліотекар - це шоумен - людина, що вправно управляє будь-якою аудиторією, впливає на формування світогляду, на задоволення духовних і гуманістичних, освітянських потреб суспільства. Міністр культури України як політик, як шоумен, веде свою тему на TV. Бібліотекарі українських бібліотек роками ведуть свої бібліотечні актуальні шоу-програми, що знаходять відгук в серцях громадян. Нас нічим не здивуєш.

На превеликий жаль, левова чиновницька когорта, що складає владу, ще живе старими, совковими мірками по відношенню до бібліотек, до праці бібліотекарів і роблять все можливе, щоб утримати бібліотеки України в кріпацькому комуністичному ярмі під назвою кількісні показники по оплаті праці бібліотекарів, кількість книговидач, кількість читачів.

Ці стримуючі фактори обмежують можливості бібліотекарів і бібліотек, не стимулюють їх діяльність. Суспільство, в особі постійних користувачів бібліотек, потребує змістовних і якісних послуг від бібліотекарів і бібліотек. Скажіть, будь-ласка, де взяти ту якість і змістовність бібліотечних заходів районним, міським, обласним бібліотекам, штатні розписи в яких обрізали скороченнями, яким не поповнюють книжкові фонди та фонди на електронних носіях. Або, яким чином бібліотекар, працюючи на 0,25; 0,5 посади може надати необхідні послуги мешканцю села, району, міста. Сьогодні бібліотеки і бібліотекарі є чи не єдиними закладами, що безкоштовно допомагають людям в адаптації від всіх негараздів, що спричинила війна, злидні, несправедливість.

Я не перестаю дивуватися вмінню бібліотекарів перевтілюватися, або пристосовуватися до ситуації.

В Україні склалася дивна соціально економічна формація під назвою "гібридний капіталізм". Чому "гібридний"?, а тому, що "зрощена" в соціалістичну епоху молода українська буржуазія живе при капіталізмі, а вимоги до так званого "потребителя" - українського народу залишаються відповідно до "морального кодексу" будівника комунізму. Підтвердженням цієї тези є сучасне життя людей в Україні, в тому числі життя українських бібліотек і бібліотекарів. Яке воно нове капіталістичне життя бібліотекаря на 0,25; 0,5 посади з вимогами нової буржуазії до бібліотек в Україні - досліджувати, пересвідчуватись і робити висновки доведеться новій науковій бібліотечній генерації… при умові скасування радянських кількісних показників по оплаті праці, а також при умові якщо не надірвуться при їх виконанні, а також при умові, якщо спроможуться дожити до капіталістичного пенсійного віку, встановленого Тігіпком і Верховною Радою. А якщо бібліотекар допрацює до пенсії, то його чекає податок Яценюк-Яресько з його кровної мізерної пенсії. На цю пенсію пенсіонер-бібліотекар Європу зможе "побачити" по радіоточці, бо світло і газ вже сьогодні недоступні більшості бібліотечних пенсіонерів.

Нинішні керманичі вчора, вигукуючи гасла, які хотів чути Майдан, сьогодні усівшись в зручні крісла в затишних кабінетах забули про всі свої обіцянки, гасла і "пресують" народ. Пісня М.Звєздінського "Четвертые сутки пылают станицы" актуальна і в цей мінливий час. Комісарів 1923 років, змінили інші ватажки, а бібліотекарям як встановили норми у 1923 році так і дотримуються їх до теперішнього 2016 року. "Стаханівська" битва за користувача продовжується.

Такі вони теперішні невтішні бібліотечні підсумки на очікувані зміни в бібліотечній нормативно-правовій та статистичній звітності, після буремних Майданів. Крім інновацій у вигляді реорганізацій бібліотек у бібліотеки- генделики, бібліотеки-кав'ярні, бібліотеки для хелуімів, інших інноваційних змін в бібліотечній галузі - не видно. А як же бути з європейськими бібліотечними стандартами і критеріями по оплаті праці бібліотекарів?! Судячи із буденних бібліотечних реалій - ніяк. То ж шоу з "декомунізацією", з кількісними показниками по оплаті праці бібліотекарів продовжується…


березень 2016 року

м.Київ