Київська обласна бібліотека для дітей Київська обласна бібліотека для дітей

Про бібліотечну справу, інтеграцію та імплементацію бібліотек в сучасному бібліотечному істеблешменті

М.П.Зніщенко - генеральний директор
Київської обласної бібліотеки для дітей,
кандидат історичних наук, заслужений
працівник культури України


ПРО БІБЛІОТЕЧНУ СПРАВУ, ІНТЕГРАЦІЮ ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЮ БІБЛІОТЕК В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ІСТЕБЛЕШМЕНТІ

20 листопада 2015 року сталася масштабна подія в бібліотечному просторі України, а саме: в приміщенні Національної бібліотеки України для дітей відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція під красномовною назвою: "Бібліотеки для дітей в контексті культурно-історичного розвитку України", також в програмі конференції на широкий загал було винесено презентацію монографії, створеної авторським колективом Національної бібліотеки України для дітей, під назвою: "Історія розвитку бібліотек України для дітей (кінець ХІХ-ХХ ст.)".

В роботі конференції взяли участь як науковці і спеціалісти-бібліотекарі з бібліотечної справи, так і визначні політики-науковці, такі як: М.В.Томенко - депутат Верховної Ради України, кандидат історичних наук; С.В.Червонописький - доктор філософії, голова наглядової ради Національної бібліотеки України для дітей; від КНУКіМ Медведєва В.М. - кандидат педагогічних наук; Долбенко Т.О. - доктор культурології, кандидат педагогічних наук Г.Є.Шипота; від Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського - Т.П.Павлуша, кандидат педагогічних наук; від Національного музею літератури Н.І.Бондар, від інституту літератури ім.Т.Г.Шевченко - М.А.Штолько; від університету ім.Грінченка - кандидат педагогічних наук О.Є.Матвійчук; від Української асоціації працівників бібліотек для дітей - Зніщенко М.П. - кандидат історичних наук, президент асоціації.

Оргкомітет конференції, очолюваний А.І.Гордієнко та її заступником - Т.М.Турбаніст, проробивши величезний обсяг роботи, разом із творчим колективом Національної бібліотеки України для дітей презентували бібліотечній Україні монографію під назвою: "Історія розвитку бібліотек України для дітей (кінець ХІХ-ХХ ст.)" : Нац. бібліотека України для дітей; А.І.Гордієнко, А.С.Кобзаренко (керівники авт. колективу), наук. ред. Л.П.Каліберда, Н.О.Новікова. - К. : Видавництво Ліра. - К., 2015. - 592 с.

Ця фундаментальна праця зроблена завдяки її організатору проекту - Герою України А.С.Кобзаренко, авторам Г.І.Погребняк, Т.М.Турбаніст, О.Б.Петренко, Т.В.Шамаріній, В.М.Красножон, Н.О.Гажаман, Л.О.Гурбіч, Г.І.Гудзимі, Н.Г.Душенчук, Н.М.Загоруйко, В.І.Олійник, Н.Й.Дзюбі, Л.П.Полікарповій, Т.М.Кузіловій, Н.О.Новиковій - кандидату педагогічних наук, Л.П.Каліберді - кандидату історичних наук і багатьом іншим працівникам бібліотеки. Ця величезна подія була в полі зору поважного Міністерства культури України і бібліотечної громадськості України, яку представляли директори обласних бібліотек для дітей - зірки бібліотечної справи України по дитячій бібліотечній педагогіці, по патріотичному, духовному, гуманістичному і національному вихованню дітей в різних куточках нашої рідної країни.

Теоретичну основу дослідження становили висновки і положення:

з освітньо-педагогічної системи - класики від Я.Мудрого, Г.Сковороди, І.Франка до С.Сірополка;

з філософії бібліотекознавства - від Д.Балики, А.Зеленко, О.Чубар'яна, С.Сірополка до М.Зніщенка, до К.Сільвестрової, до М.Слободяника;

з історії розвитку бібліотек та бібліотечної науки в Україні - З.Гімальдінової, Л.Одинової, Т.І.Ківшар, А.Зеленко, до Л.Дубровіної, О.Оніщенко, Н.Новікової, М.Зніщенка, М.Васильченко;

з бібліотечної дидактики - від Д.Доброї, Г.Марголіної, А.Зеленко, Д.Балики до Т.Долбенко, В.Медведєвої, М. Кушнаренко;

з удосконалення організації бібліотечної справи на державному та національному рівнях - В.Медведєва, Л.Тітова, А.Кобзаренко та інші;

з бібліотечної професіоналізації і підготовки бібліотечних кадрів - А.Чачка, В.Інганаєва, Л.Каліберда, В.Бабич, М.Зніщенко, І.Шевченко.

Величезна за обсягом архівна база, біля 1,5 тисяч документів, була досліджена, оброблена і подана в трьох розділах монографії:

Розділ 1. Бібліотечне обслуговування дітей 1917-1940 рр.,

Розділ 2. Бібліотеки для дітей періоду Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни) 1941-1945 рр.

Розділ 3. Бібліотеки для дітей 1945-1991 рр.

В змісті монографії присутні атрибути з бібліографічної грамотності, а саме: вступне слово, передмова, вступ, розділи і висновки.

Як засвідчує авторський колектив Національної бібліотеки України для дітей дане дослідження матиме своє продовження і буде доповнюватися новими документами, фактами, подіями, іменами тих, хто "актуалізується у зв'язку з переходом бібліотечної практики на інформаційну парадигму з домінантою загальнолюдських цінностей".

Особливо актуальною ця "парадигма людських цінностей" з боку владних структур України від Президента, Кабміну, Верховної Ради України, Мінкультури України стає в наш сучасний, післяреволюційний період, революцій Гідності 2004 року і 2013-2014 років, підсумок яких, коли як не прикро стверджувати просту істину, є те, що "революції роблять романтики, а їх плодами - користуються негідники".

Зміна соціально-економічної формації з комуно-більшовицької ідеології на капіталістично-буржуазну ідеологію і поміщицько-феодальний спосіб життя призвели до відчутного розшарування суспільства, появи зубожілої групи людей, до інтелектуальної і духовної деградації, так званої управлінської ланки, до згортання соціальних і культурних програм, що призвели до створення належних умов для проявів сепаратизму, тероризму, зрештою і призвело до революцій Гідності, і в кінцевому результаті до нинішньої втрати територіальної цілісності Україною Криму, війні на Сході України, і, що найстрашніше, втрати через війну своїх найпрогресивніших, найсвідоміших, найдуховніших людей, до загибелі, поранення, втрати здоров'я, а також, через зневір'я до влади і до втрати перспективності сенсу життя в цій, Богом даної нам країни під назвою - Україна.

Все пхнемося кудись, то в Євразію, то в Європу, хоча всі вони крутяться біля свого центру, яким є Україна, яка була, є, і залишається духовною і історичною колискою Європейських країн. Так і хочеться, всім європейцям нагадати про те, що коли вони в Луврі сиділи на вазах, а їхні слуги махали над ними віялом, щоб вони не задихнулися від своїх "парфум", то українці жили в будинках і мали туалети. Анна Ярославна їх багато чому навчила, а також хочеться нагадати їм про те, що Конституція Пилипа Орлика випередила Конституцію США на 70 років. Європі пощастило, що Данило Галицький зупинив суздальсько-бурятське іго. Анексована Україна на багато віків потрапила під протекторат підступної Московії. Тож і шляхи виходу від обіймів цього підступного спрута дуже важки.

А що стосується бібліотечної справи, то найкраще, що спромоглася бібліотечна Україна за часи з 1991 по 2016 рік - це зберегти і примножити не європейські стандарти в законодавчій нормативно-правовій базі, де в повній красі спромогтися зберегти на практиці і дотримуватись до цього часу московські, комуно-більшовицькі стандарти 1924 року по статистичній звітності, по оплаті праці бібліотекарів за кількісними показниками: кількістю книговидач і кількістю читачів, паперовими текстовими звітами і багато іншим бібліотечним анахронізмом, створеного за часів радянщини. Створити свої або запозичити у бібліотечної Європи стандарти і нормативно-правові акти з оплати праці їхніх бібліотекарів, як виявляється за 24 роки незалежності, клепки не маємо. Тож і живе бібліотечна Україна за москальськими стандартами. При цьому ще від бібліотекаря вимагається проведення купи різноманітних тематичних щоденних заходів.

Суспільство, в особі міністра культури України і депутатів Верховної Ради України на державному рівні, або в особі голови селищної, або в особі керівників районної ланки весь час мають необгрунтовані, висмоктані із пальця, претензії до бібліотекарів, вони закликають бібліотекарів до надання бібліотекарями послуг, які бібліотеки України успішно надають вже давно, хіба що бібліотекарі взяли і обгрейдили всі старі назви цих бібліотечних послуг. Українські бібліотеки раніше за "порадників" пристосувалися до сучасних тенденцій розвитку і вимог українського суспільства і багато із них (бібліотек) успішно працюють в нинішньому буржуазному соціумі.

Нічого не зробивши для бібліотек в справі технічного забезпечення комп'ютерами, інтернетом, бібліотечною програмою, нічим не заохочуючи працю бібліотекаря, нічого не вкладаючи в бібліотечну справу, влада хоче за рахунок благодійників із "Бібліомосту", або якогось терористичного угрупування, на зразок "Русского мира" мати всі блага, що дає науково-технічний прогрес бібліотекам в розвинених країнах Європи.

Тож не дивно, що сьогодні Україна пасе задніх у будь-яких рейтингах. Найпрогресивнішій, найобізнанішій, найдуховнішій категорії людей в Україні - бібліотекарям, на протязі 24 років незалежності представники іншої категорії населення країни постійно радять "оновлюватись", "удосконалюватись", "оптимізуватись", тощо. Бібліотекарям України мабуть треба поміняти країну, щоб нарешті ця країна збагнула, в якій халепі вона знаходиться і що ця країна втратила, закриваючи доступ до знань, інформації своїми ортодоксальними, геростратівськими діями, випускаючи 420 бібліотекарів в рік для 42-мільйонної України, де половина із 420 випускників ніколи не прийде працювати в установу, яку влада від сільської до міністерської ланки - просто ненавидить. Проте влада дуже хоче мати патріотів для охорони своїх провладних позицій і своїх "тяжкою працею" зароблених статків. Якщо порівнювати часи правління Януковича і Азірова з нинішнім правлінням А.Яценюка і Н.Яресько, то порівняння буде не на користь тим, хто прийшов до влади після Майдану 2013 року і революції Гідності.

Податки у вигляді військового збору, хоча війна нікому не об'явлена, податки на пенсії, обмеження соціальних виплат, невидане раніше, комунальне вбивство населення, збільшення пенсійного віку, банкрутство освітянських і медичних програм - все це лягло на плечі звичайних людей - трударів, і стало для них великою душевною травмою.

Знаходячись під цим пресом, діти і дорослі не знаходять розради у нинішньої влади і шукають її в доступних, демократичних, безкоштовних установах, якими залишилися бібліотеки, зокрема, спеціалізовані бібліотеки для дітей.

Але і сюди сунуть свого носа невігласи і герострати різних мастей, які прикриваючись "благими" намірами про надання населенню нових бібліотечних послуг спонукають зробити із бібліотек шинок, місце для проведення хелловінів, місця для втіхи тіла і живота, але аж ніяк не для місця розради душі, навчання, освіти. Вони обкладають бібліотеки податками за оренду приміщень і податками на землю.

Як приклад, треба навести дії мерії і мера-боксера м.Києва з квітня 2015 року, які ввели свою грабіжницьку "методику" про оренду приміщень бібліотек, де замість символічної плати за оренду приміщення Київської обласної бібліотеки для дітей в розмірі 97 коп. на рік, згідно їхньої "методики", бібліотеці виставлена плата за оренду приміщення бібліотеки в розмірі 36,5 тис. грн в місяць. Любов цієї нинішньої влади до дітей і бібліотек, що надають їм безкоштовні послуги, зашкалює своєю дискримінацією. Ніякі наші листи, звернення до прояву свідомості, до людських чеснот у мера і депутатів Києва успіху не мають. На мою думку, вони вже своїх "патріотів" виховали не в бібліотеках, а в бійцівських клубах. Тітушки сьогодні в Україні користуються більшим попитом, ніж ерудовані, грамотні, патріотично налаштовані діти і молодь. Інтелектуальними дітьми і молоддю "віджимати" у когось майно не підеш. От і виходить, що сьогодні Київ рясніє об'явами про набори у бійцівські клуби, де "ставлять удар", недаремно була донедавна в політичному соціумі України ручна партія Кличка під назвою "Удар".

Повертаючись до монографії і науково-практичної конференції, хочу віддати шану і повагу своїм побратимам і сестрам по бібліотечній справі, які гідно несуть вірність своїй бібліотечній справі, не дивлячись на стійкий опір несвідомої, незрілої частини населення України, роблять свою справу по зрощенню патріотично налаштованих, інтелектуальних молодих бійців, які гідно будуть протистояти будь яким сепаратистським і антиукраїнським проявам, як в Україні, так і за її межами.

Виходячи з вищевикладеного, а особливо від звістки про те, що робота над монографією буде продовжена, я сповнений оптимізму, що до наших нащадків дійдуть історичні, архівні, доказові свідчення про витівки всіх сучасних керманичів України, починаючи від 1991 до 2015 років. Історична наука має здатність роздавати "нагороди", хто які заслужив, як це було зроблено у першій монографії "Історії розвитку бібліотек України для дітей (кінець ХІХ-ХХ ст.)", за часів Леніна і Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Горбачова, Кагановича, Затонського і т.д. Геростратам - геростратівські нагороди, презирство від нащадків. Історія бібліотек за часів радянщини зібрана і подана в розділах монографії.

На черзі висвітлення бібліотечної епохи за часів незалежності 1991 по 2016 роки, від Л.Кравчука, Л.Кучми, В.Ющенка, В.Януковича з прем'єрами В.Пустовойтенком, Ю.Тимошенко, В.Ющенком, В.Януковичем, А.Кінахом і т.д. аж до А.Яценюка з Н.Яресько. Сподіваюсь, що в другій монографії не залишаться поза увагою дії міністрів культури тих часів, коли, особливо, їхні "розбудовчі" дії по відношенню до бібліотек і бібліотечної справи в Україні які були більше деструктивними. Дослідникам буде що пригадати і пред'явити деяким колишнім міністрам культури України від Л.Хоролець, І.Дзюби, І.Ліхового, О.Білозір, Б.Ступки, Ю.Богуцького, М.Кулиняка, Л.Новохатька до нинішнього міністра В.Кириленка, про їхні досягнення і про втілення їхніх мрій в розвиток бібліотечної справи в Україні. Що-що, а мріяти і лукавити замість щоб діяти на користь бібліотекам для дітей - всі майстри…

Маю надію, що ніщо не залишиться поза увагою дослідників майбутнього другого тому монографії. В цьому їм допоможуть зацікавлені в історичній справедливості сухі бібліотечні статистичні звіти, постанови Кабміну і Укази Президентів, постанови, закони Верховної Ради України, рішення районних, селищних і обласних рад. Тож таємне обов'язково стане доступним для майбутніх поколінь, особливо це стосуватиметься бібліотечної справи в Україні і, зокрема, спеціалізованих бібліотек для дітей в Україні. Україна обов'язково буде знати про тих, хто і як дбав про розвиток бібліотечної справи в країні, про розвиток спеціалізованих бібліотек для дітей, бібліотек для молоді і юнацтва. Також громадськість і бібліотечна Україна обов'язково буде обізнана про тих, хто своїми геростратівськими діями, прикриваючись всемогутністю, всеможливостями інтернету, всіляко стримував, всіляко заважав розвитку спеціалізованих бібліотек для дітей в Україні і тим самим допомагав ворожій Росії в поширенні сепаратистських рухів серед населення, у зрощуванні на сході України і в Криму, так званих, "борців з фашизмом, з бендерівською хунтою ".

Всім, хто направив свою діяльність проти існування спеціалізованих бібліотек для дітей в Україні слід уяснити, що спеціалізовані бібліотеки для дітей сьогодні є форпостами національної, проукраїнської, державницької ідеології, що саме вони роблять все можливе і неможливе у вихованні у дітей, патріотизму, любові до України всіма засобами і методами бібліотечної роботи з дітьми. Економити на таких потрібних країні бібліотечних установах для дітей - це халатність, це злочин проти України. Як тільки в Україні, завдяки їхнім "оптимізаціям", "руйнаціям" і "реорганізаціям" зникнуть бібліотеки для дітей, з мапи світу зникне Україна. Патріотами, інтелектуалами не народжуються. Вони виховуються не тільки в сім'ї і в школі, а також виховуються в бібліотеках для дітей.

Також висловлюю надію, що в наступному дослідженні буде дана об'єктивна оцінка ролі провідних бібліотек Криму, Луганщини і Донеччини в справі роздмухування у населення цих регіонів сепаратистських, проросійських, антиукраїнських, антидержавних настроїв, в справі сприяння просування терористичних організацій, так званого "Русского мира" та "Русского блока", а також у справі виховання антипатріотів України, так званих, тітушок. Всі події навколо ролі бібліотек цих регіонів обов'язково повинні бути висвітлені об'єктивно, і прізвища героїв подій повинні бути названі обов'язково для того щоб в майбутньому не повторювати подібних помилок, а також для того щоб перевиховання і переосмислення у населення того, що сталося в Криму, на Сході та інших регіонах України, здійснювалося не "братніми" російськими "градами", "васильками", "буратінами" та донецькими, чеченськими, кубанськими та удмурдськими терористами. Перевиховання повинно вестися мешканців сходу і Криму повинно вестися через утворення в Україні демократичних інститутів заможного життя, створення належних умов для розвитку культури, освіти, медицини, а також для створення належних умов для роботи спеціалізованих бібліотек для дітей.

З подій на Сході і в Криму слід робити належні висновки як бібліотекарям, так і алігархічній, буржуазно-поміщицькій владі України. Цій владі треба постійно нагадувати, що патріоти в злиднях не виховуються. В злиденних умовах домінуючою ідеологією стає комуністична ідеологія, яку ніякими указами Президента і Постановами антинародного Кабміну не зупинити. Взагалі, алігархічно-капіталістичній владі в Україні треба читати класиків і не забувати, що "привид ходить по Європі, привид комунізму". Чим сильніше буде експлуатація і зубожіння народу, тим рясніше буде процвітати серед людей утопічна комуністична ідеологія, тим сильніше буде протидія алігархічно-поміщицькій злочинній владі у прояві сепаратизму і тероризму. Також слід нагадати нинішній владі, що, навчаючи своїх "отприсків" в Сорбонах і Кембріджах, вони своїм діткам роблять ведмежу послугу, бо українському національному патріотизму там за кордоном, не вчать, тож і користі від їхніх знань для України – ніякої. Яскравим свідченням цієї недолугості є залучення іноземців-емігрантів в роботу Кабміну, хоча і свої українські теж не кращі, бо громадське суспільство сьогодні має ознаки інфекційних ідеологічних хвороб, які треба терміново лікувати.

Також звертаю увагу авторського колективу монографії під назвою "Історія розвитку бібліотек України для дітей (кінець ХІХ-ХХ ст.)" на те, що хронологічні рамки їхнього дослідження починаються з 1917 року, тобто з часу встановлення комуно-більшовицької, репресивно-терористичної влади. Такий початок монографії, на мою думку, не відповідає задекларованій авторським колективом хронологічній назві: "Історія розвитку бібліотек України для дітей (кінець ХІХ-ХХ ст.)". Цій монографії доцільно було б дати назву: "Історія розвитку бібліотек України для дітей за часів радянщини (1917-1991 рр.). Початок монографії, особисто мені, чомусь нагадує початок статті, надрукованої в часописі "Красный библиотекарь" в 1937 році "Специальные детские библиотеки до и после Октября" за авторством Г.Марголіної, яка в першому рядку своєї статті стверджує, що до революції 1917 р. такого доступного для дітей робітників і селян явища, як спеціалізована бібліотека для дітей - не існувало. Г.Марголіна повідомляє, що в Києві була бібліотека для дітей, але вона була приватна і платна, і більше ніяких пояснень, щодо бібліотеки Д.Доброї. Г.Марголіна на протязі своєї кар'єри не давала ніяких інтерв'ю стосовно Д.Доброї та її бібліотеки. Мабуть на це були свої причини та і страх брав верх… Хоча в цій бібліотеці в "Київській обласній бібліотеці для дітей", в колишній бібліотеці Д.Доброї, Г.Марголіна пропрацювала в методичному відділі до 1967 року.

Також зверну увагу на те, що деякі просвітницькі товариства кінця ХІХ початку ХХ століття, зокрема, "Київське товариство грамотности", "Лига защиты детства", "Український скаутський рух", зокрема, "Пласт", товариство "Просвіта" теж сприяли вихованню українського патріотизму і свідомості у дітей через долучення до читання україномовних книг. Багато досліджень про дореволюційний стан обслуговування дітей в лівобережній Україні було оприлюднено науковцями і опубліковано в часописах "Вісник Книжкової палати" в кінці ХХ початку ХХІ століття. Дореволюційна Західна Україна зовсім не відображена в цій монографії, але все це поправимо. Бажаю успіхів творцям монографії.


Київ, 21-22 листопада 2015 року