Юрій Буряківець народився 26 квітня 1922 року в родині службовців Дмитра і Марії Буряківців на київському поліссі в місті Чорнобилі, біля самісіньких вод ріки Прип'яті. Незабаром, в 1929 році, родина переїхала до Києва, де малий Юрко відвідує київські школи. Перші вірші почав писати в 14 років. В липні 1941 року закінчив середню школу. 

Друга світова війна увірвалася в його життя. За нацистської окупації України Буряківець працює матросом та шкіпером у Дніпровській торговельній флотилії, був ув’язнений гестапівцями, 1942 року в числі багатьох остарбайтерів примусово вивезений до Німеччини. Певний час працював на сільськогосподарських роботах в Баварії. Брав участь у Русі опору німецьким окупантам під час Другої світової війни.

1945 року, визволений американською армією, Юрій Буряківець оселився в таборі ДП в Ауґсбурзі. Після закінчення війни в 1945 році студіював в Українському Вільному Університеті в Мюнхені.

У 1949 р. емігрував до США. Письменник кілька десятиліть жив і працював у Нью-Йорку. Навчався в Дебюцькому і Пенсільванському університетах, здобув ступінь магістра філософії, писав українською, володів, крім того, англійською, французькою, німецькою, іспанською, російською, білоруською, польською, викладав у школах Америки німецьку та іспанську мови.  Потім викладав німецьку й іспанську мови у військовому інституті Уейн поблизу Філадельфії. Посилав свої дописи до багатьох українських часописів: «Визвольний Шлях», «Фенікс», «Світанок», у газетах «Новий шлях», «Українські вісті», «Вільний світ». 

Полісся, Чорнобиль, де народився поет, Київ, де згодом навчався, Дніпро, поля, гаї, сіножаті, туга людей за волею – знайшли своє втілення у його віршах.

У вересні 1994 року, Юрія Дмитровича Буряківця прийняли до Спілки письменників України. За кордоном, у Німеччині, Англії, США, Канаді, Австралії – дано високу оцінку його творам.

Василь Ірклієвський, літературознавець, захоплено писав про віршований епічний твір «Скоморох», надрукований у збірці «Мого життя межінь» (Нью-Йорк, 1984 рік): «Цей унікальний твір можна сміло назвати епопеєю українського народу, що вмістив у собі одержимість людську: бути господарем на власній землі».

Той же автор писав про інший історичний твір «Рум’яний Влес», – надрукований у Нью-Йорку 1982 року: «В епопеї «Рум’яний Влес» переплелась історична реальність конкретних подій, осіб та явищ з різноманітними повір’ями, казковими вигадками та невмирущими віруваннями не лише українського народу, а й мешканців Ірану, Риму, Візантії та Індії».

Що ж є дороговказом письменникові у творчості? Він сам, до речі, про це каже: «Віра в людяність, любов до України, її краси та історії тримають і мене на цьому світі».

Повага до народів і рас планети, синівська любов до Батьківщини простежуються в його багатьох поезіях, віршованих історичних романах, осяяних одухотвореним талантом, написаних з високою художньою майстерністю та неабияким знанням духовності, побуту, звичаїв, культури дохристиянської України-Руси, її сусідів, країн Близького Сходу, Індії.

Його творчість характеризується філософським осмисленням сутності буття українського народу, його твори значною мірою вселяють віру в неспроможність злої сили нині задушити українську пісню, думу, слово, націю.

Помер поет 7 січня 1996 року і похований на українському кладовищі у Брунсвіку в Нью Джерсі.  

МІЙ НАРІД

Мій нарід – це не тубілець дикий,

Ми рабами зроду не були! –

Йшли навали з войовничим криком,

Смерть для себе у степах знайшли.

Скрізь могили в нашій Україні

Їх безславний позначають шлях.

Ти вставала, земле, із руїни,

Щоб зміцніти і рости в віках.

Піднімалися в народі крила,

Двиготіла боєм далина. –

Мій народе! – Ти зродив Трясила,

Наливайка, Ґонту, Богуна…

І ніякій силі не зломити

Духа, що в людських серцях живе.

Ти здіймешся правдою над світом,

Він засяє у любові ввесь.

Мій нарід – це не тубілець дикий,

Він зведе навали нанівець.

Мій нарід – і мужній, і великий –

Він і воїн гнівний і творець.