Матеріал поданий без змін

СЛОВО  ПРО АНДРІЯ  МАЛИШКА

(з досвіду роботи Обухівької ЦРБ)

Кожного року  в Обухівській центральній районній бібліотеці для дорослих проводяться Малишкові гостини,  присвячені дню народження відомого поета – земляка А.С.Малишка, на яких ми знайомимо читачів з творчими доробками молодих письменників, літературознавців, відомих людей Обухівщини. А також розповідаємо цікаві  факти з життя  Андрія  Самійловича. На жаль цього року, в зв’язку з коронавірусною  інфекцією ми обмежимося оновленням постійно – діючої книжкової виставки «Вогнистий  син України», з  якою  читачі зможуть  ознайомитися після  карантину, та онлайн – літературний  портрет «Слово про А.Малишка»

Андрій Самійлович Малишко – одна з найяскравіших зірок в українській літературі  ХХ століття. Поет могутнього ліричного обдарування. Людина рідкісного душевного багатства, полум’яного темпераменту, шаленого темпу життя. Його ім’я давно вже вписане червоними літерами в історію української культури, а «Пісня про рушник», «Пісня про вчительку», «Моя стежина», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі» та інші поезії, покладені на музику, збагатили золотий фонд української пісні, уквітчали сучасну літературу й стали візитівкою українців у світі.

14 листопада цьому  видатному   всесвітньовідомому  поету  виповнюється  108 років.

Син  українського  хлібороба. У сім’ї, де народився майбутній поет, було аж одинадцять братів і сестер. Батько хотів, щоб  сини перейняли його професію, але чоботарем став лише найстарший Сергій. Натомість наймолодшому — Андрієві — судилась особлива доля. Він став митцем  величезного таланту і такої ж величі  душі.

А чи знаєте ви  що  найперший поетичний виступ Андрія Малишка, який ще соромився виносити свої твори на широкий загал, відбувся за екстремальних умов. Повертаючись пізно ввечері до найнятого кутка в будинку неподалік нинішньої  площі Перемоги в Києві, юнак нарвався на місцевих урків. Бідні студентські пожитки інтересу в грабіжників не викликали, а ось зошит із віршами зацікавив. Довелося читати їх напам’ять, після чого братва вже ніколи більше не займала «свого» поета. Як написав згодом Андрій Малишко, «парадоксально і неправдоподібно, але це була моя перша аудиторія, перший публічний виступ».

Майже чотири десятиліття Малишко сипав зі свого поетичного неба на землю розмаїті зірки - поезії, викликаючи захоплення у своїх шанувальників. Він був великим поетом, поетом плоть від плоті свого народу   своєї  епохи.  Його життя знаменне його творчістю. Пісні поета стали справжнім оберегом українського народу. Якби поет написав лише одну пісню — "Пісню про рушник" ("Рідна мати моя, ти ночей не доспала..."), то він все одно назавжди лишився б у пам'яті українського народу. Ця легендарна лірична пісня про рушник, вишитий натрудженими руками матері на щастя, на долю для сина, зігрітий її теплом і благословенням, стала справжнім гімном материнської любові. Понад півстоліття вона хвилює серця матерів-українок та їхніх синів. Її виконували і виконують найвідоміші співаки (і не тільки українські), а головне — співають прості люди в містах і селах, у години задуми і смутку, у часи щасливих родинних застіль. Пісня стала справді народною, її автор — народним співцем.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Малишко полишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів. Написав тексти пісень до фільмів: "Макар Нечай" (1940 р.), "Богдан Хмельницький" (1941 р.), "Роки молодії" (1942 р.), "Щедре літо" (1950 р.), "Долина синіх скель" (1956 р.), "Лілея", "Таврія" (1959 р.), "Чорноморочка" (1960 р.), "Абітурієнтка" (1973 р.). А також сценарії до кінокартин: 13 "Навіки з російським народом" (1954 р.), "Квітуча Україна" (1961 р.), "Ми з України" (1962 р.)

Попри те, що  А.Малишко  був  тричі  лауреатом Державної  премії, лауреатом  Державної  премії  імені  Т.Г.Шевченка,  кавалером  найшанованіших  бойових  і  трудових  орденів  і  медалей,  він  залишався  щемною,чистою, натхненною  людиною, що поза всім іншим несла в  своєму серці велику синівську любов до матері й України. Сучасники  справедливо  називали  митця  “щедрим  соняхом  нашої  землі”, “золотим  соняхом  української  поезії”,  бо  тієї  душевної  щедрості,  осяйної  і  сонячної, вистачало на всю Україну.

Андрія Самійловича обожнювали молоді письменники і зверталися до нього за доброю порадою й допомогою. Серед них були Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші поети, яких пізніше назвали шістдесятниками. Андрій Малишко був ніби мостом між двома поколіннями українських митців. З  одного боку, з ним товаришували Максим Рильський, Остап Вишня, Олександр Довженко, з іншого — тодішня літературна молодь. Творчу працю А. Малишко завжди поєднував з громадською діяльністю. Він багато їздив по містах і селах, виступав з віршами і промовами перед робітниками і селянами. Люди його дуже любили і поважали, бо крім чудових віршів, Малишко створив незабутні пісні, які стали справді народними.

Більшість пісенних творів Малишка, народилась у творчій співдружності з композитором і другом Платоном Майбородою. За вісім днів до кінця життя митця з-під пера Андрія Самійловича з'явився поетичний шедевр, його лебедина пісня — "Стежина":

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю,

Одним- одна біля воріт?

На цей вірш Платон Майборода написав музику. То була остання пісня великого поета. Його не стало 17 лютого 1970 року. Смерть прийшла до митця надто рано - Малишкові було лише 57 років. Він стояв на порозі нових поетичних звершень. Стежина життя... Це нею кожен має пройти гідно, хоча б у думках повертаючись до батьківського порога. А людське життя, як ота стежина, безперервне. І в кожного вона, стежина, своя.

Л.Храпач – 

завідуюча Обухівською ЦРБ для дорослих.