КЗ КОР "Київська обласна бібліотека для дітей" продовжує свій проєкт "Кримська світлиця"

КЗ КОР "Київська обласна бібліотека для дітей" (генеральний директор: М. Зніщенко) продовжує цикл заходів "Кримська світлиця", що проводиться з метою соціальної адаптації громадян України, які залишили тимчасово окуповану територію України - Автономну Республіку Крим (АРК).

Крим був особливим місцем  в житті та творчості -  поета і перекладача, художника і мистецтвознавця, літературного і театрального критика, яскравої та унікальної особистості - МАКСИМІЛІАНА ВОЛОШИНА. "У жодній країні Європи не зустріти такої кількості пейзажів, різноманітних за духом і за стилем і так тісно зосереджених на малому просторі землі, як у Криму..." - писав митець. Він відчував органічну гармонію з кримським "Магометовим раєм" і відкрив світові та надихнув творчістю "край синіх скель" - саме так перекладається з кримськотатарської назва тоді ще крихітного болгарського поселення Коктебель.

Максиміліан Олександрович Волошин (ім'я при народженні Максиміліан Олександрович Кирієнко-Волошин)  народився 28 травня 1877 р. в Києві у дворянській родині. В автобіографії він писав: "...Народився я в Києві, і корінням пов’язаний з Україною. Моє родове ім’я Кирієнко-Волошин, і йде воно з Запоріжжя. Я знаю з Костомарова, що в XVI столітті був на Україні сліпий бандурист Матвій Волошин, з якого з живого поляки здерли шкіру за політичні пісні, а зі спогадів Францевої, що прізвище того кишинівського молодика, який водив Пушкіна в циганський табір, було Кирієнко-Волошин. Я нічого не мав би проти, аби вони були моїми предками...". 

Батько Максиміліана був статським радником палати цивільного і кримінального суду в Києві. Він помер, коли хлопчикові було чотири роки. Саме мати поета, придбала в Коктебелі невелику ділянку, куди й переїхала з сином у 1883 році. Це місце  стає для Волошина "істинною батьківщиною ... духу".  Після навчання та подорожей Європою, у квітні 1916 року, Максиміліан Волошин повертається до Криму, в Коктебель, щоб оселитися тут вже назавжди, аж до самої смерті. Митець увійшов в історію літератури як "геній місця", відтворивши у своїх віршах і акварелях суворий та водночас  загадковий східний Крим. 

За спогадами сучасників, найцікавіший співрозмовник - ерудит, наділений м'яким гумором; чуйний слухач, терпимий і всерозуміючий, тому число друзів у Волошина - десятки і сотні. Його Будинок поета в Коктебелі стає одним із унікальних культурних центрів - колонією для людей мистецтва,  та перлиною духовної культури Криму.   У різний час тут жили: О. Толстой, М.  Цвєтаєва, В. Брюсов, І. Еренбург, А. Білий, О. Мандельштам, М.  Гумільов, Є. Замятін, М. Булгаков А. Бенуа, Г.Уланова  та  багато інших видатних особистостей. Саме цьому дому присвячено один з кращих віршів  - "Будинок поета".

Тут Майстер створив безліч акварелей, що склалися в його "Коктебельську сюїту". Максиміліан Волошин часто підписує свої акварелі. Ці поетичні написи  передають не тільки реальний пейзаж, скільки настрій, що їх навіває: "Твой влажный свет и матовые тени дают камням оттенок бирюзы" (про Місяць); "Тонко вырезаны дали, смыты светом облака", "Излом волны  Сияет аметистом, Струистыми Смарагдами огней...".

У роки жахіть громадянської війни у Максиміліана Волошина були всі можливості емігрувати до Франції чи Німеччини, але він залишається в Криму. Він не сидить на місці. Його зустрічають і в Керчі, і в Севастополі, і в Одесі. Він то читає лекції в Народному університеті, то їздить, як завідувач охороною пам'яток мистецтва і науки, рятуючи від розграбування та руйнування історичні, культурні, наукові пам’ятки, бібліотеки Криму. Він був одним із найавторитетніших знавців історії Криму, безпосередньо спілкувався з народами, які споконвічно населяли територію півострова, знав і цінував їхню мову та культуру. "Татари дають як би синтез всій різноманітно-строкатій історії країни. Під просторим і терпимим покровом Ісламу розквітає власна справжня культура Криму. Вся країна від Меотийських боліт до південного узбережжя перетворюється на один суцільний сад: степи цвітуть фруктовими деревами, гори – виноградниками, гавані – фелюками, міста дзюрчать фонтанами і б'ють в небо білими мінаретами" - писав  Волошин.

Останні роки свого життя Майстер практично не займається поезією, а знаходить натхнення в живописі. В 1927 році  Академія художніх наук організувала виставку волошинських пейзажів. Це була остання прижиттєва виставка митця. Помер Максиміліан Олександрович Волошин, після другого інсульту, 11 серпня 1932 року в Коктебелі. Йому було лише 55 років. Його поховали на горі Кучук - Єнішар, з якої відкривається вид на Коктебельську затоку, Карадаг і Будинок Поета...  Свій будинок Волошин заповідав Союзу письменників СРСР.

В Коктебелі з 1984 діє Будинок-музей Максиміліана Волошина.   2007 року  на будинку в Києві, де провів свої перші роки життя Волошин, з нагоди 130-річчя від дня народження поета і художника, була встановлена пам'ятна дошка. В 2016 році  Національною спілкою письменників України заснована Всеукраїнська літературна премія імені Максиміліана Кирієнка-Волошина. Премія щорічно присуджується українським письменникам за кращі літературні російськомовні твори, в тому числі перекладені українською мовою. 

Найкраще про Крим може розповісти тільки той, хто жив в Криму і любив цю землю. Одним з таких був Максиміліан Олександрович Волошин. Його поезія та акварелі, мов би, напоєні свіжим морським повітрям, кримською теплотою, ніжністю та мудрістю.  А його віршам притаманна чарівна легкість акварелі. 

Максиміліан Волошин

(переклад Максима Рильського)

СОНЕТ

Стемнілим золотом і жовчю напоїв

 Вечірній час горби. У млі червоно-бурій

 Жмути кошлатих трав, мов у звірячій шкурі,

 В огні — чагарники, в металі — вод розлив.

А брили голих скель, громаддя валунів

 Таяться в присмерку, як видива похмурі.

 Он — ніби профілі якихось дивних фурій,

 Он — лапи-обриси, он — щелепи вовків.

Глянь — пагорб ребрами похитує з зусиллям…

 Чий зігнутий хребет поріс, мов шерстю, зіллям?

 Хто в цих місцях живе — потвора чи титан?

Тут душно… Вирваться б у простір на свободу!

 Там дише стомлено безмежжям Океан

 І віє запахом прогнилих трав і льоду.

КЗ КОР "Київська обласна бібліотека для дітей" пропонує переглянути акварелі із "Кримської сюїти" МАКСИМІЛІАНА ВОЛОШИНА.

Світлана Нікольська - 

головний методист КЗ КОР КОБдД