"4" грудня 2015 року № 01-09/109

Відкритий лист п. В.А. КИРИЛЕНКУ -
Віце-прем'єр-міністру - Міністру культури України

Звернутись до Вас мене надихнула реалізація Вашого проекту у засобах масової інформації під назвою "Мінкульт".

Хочу Вас привітати з вдалим початком реалізації проекту. Теми "Мінкульту" не залишають нікого байдужими. Адже Ви пропонуєте практичні кроки по реанімації, як всієї галузі культури, так і окремих її складових, зокрема, такої визначної галузі як бібліотечна справа та бібліотеки.

За 24 роки незалежності України бібліотечна галузь чомусь не приваблювала попередніх міністрів культури. Вони звертали на неї увагу хіба що акціями по "оптимізації", "реформуванню", "розбудові". Ці акції, крім негативних явищ у вигляді скорочень асигнувань на утримання бібліотек, поповнення книжкових фондів, звільнення бібліотекарів, або переведення на 0,5; 0,25 посади, нічим не допомогли галузі, а тільки знівелювали бібліотечну професію до непривабливої за соціальним статусом у суспільстві. Всі навчальні заклади Мінкультури України на даний час спроможні щорічно випускати 420 молодих спеціалістів, із яких половина ніколи не буде працювати в бібліотеці через не престижність професії та перспективи скорочень, різних "оптимізацій", а також і через утиски з боку деяких керманичів від культури в районах і містах, що проявляється у невиплаті належних надбавок за шкідливі умови праці, за складність і напруженість, за вислугу років. Всі ці доплати або надбавки надані були державою не на пустому місці.

Робота в бібліотеці ускладнюється різними захворюваннями від книжкового, поліграфічного пилу, від контакту з користувачами бібліотеки, які мають різні хвороби, але користуються періодичними виданнями, книгами. Бібліотекар, обслуговуючи запит читача, не вимагає довідки про наявність у нього інфекційних хвороб.

Про це чомусь керманичі місцевих закладів культури забувають. Є ще одна проблема, яка ускладнює життя бібліотекарів і бібліотек України, це кількісні показники по оплаті праці бібліотекарів, а саме: за кількістю читачів і за кількістю книговидач. Ці показники по оплаті праці бібліотекарів були введені за часів зародження бібліотечної справи в СРСР "великою бібліотекаркою" Крупською та "великим освітянином" Луначарським у 1924 році. За 24 роки незалежності ніхто з Мінкультури України, жоден Міністр культури не спромігся "звалити" цей комуняцький пам'ятник показників по оплаті праці бібліотекарів України. Особисто мені оптимізму додав Указ Президента України "Про декомунізацію". Маю надію, що саме цей Указ створює умови для відміни цього ганебного явища, як оплата праці бібліотекарів за кількісними показниками обслужених читачів та виданих їм книг, що веде до поверхового ставлення до роботи, а не до зацікавленості в поглибленні змісту роботи з читачем. До речі, цієї системи оплати праці за кількісними показниками дотримуються ортодокси, зокрема, в Росії і К°.

В бібліотечній Європі і США показники по статистиці існують для вивчення читацького попиту, його прогнозування та планування розвитку бібліотек, поліпшення умов праці, для вільного доступу до інформаційних джерел, для якісного надання бібліотечних послуг територіальній громаді в рамках освітньо-дозвіллевої функції. В Україні бібліотекар в селі, районі "універсальний солдат", крім того, що він обов'язково повинен дати норму, бібліотекар готує і проводить величезну кількість масових заходів, яких в календарі держави безліч і вони ростуть (дати, ювілеї, річниці) як гриби.

Дійсно, без проведення цих заходів, які є нашим національно-патріотичним надбанням, історією, сьогодні життя будь-якої бібліотеки не можливо. На підготовку для проведення будь-якого заходу бібліотекарю потрібен час, щоб пропрацювати, проаналізувати нові джерела інформації. Де взяти той час, коли треба "гнати" план по читачах - їх кількості і книговидач. Якщо в бібліотеках європейських країн ці критерії гармонізовані, тобто бібліотекарі всіляко заохочують населення відвідувати бібліотеки, але вони не закріпачені кількісною статистикою по оплаті праці. Скільки є читачів, стільки і показують. Головне для бібліотек провідних країн - якість обслуговування громади і доступність до джерел інформації.

Сьогодні бібліотеки повинні бути розкріпачені від кількісних показників по оплаті праці. Основними показниками по оплаті праці бібліотекарів України повинні стати кількість населення на території, де розміщена бібліотека. Кількість читачів, що у разі потреби і бажання можуть користуватися бібліотекою постійно чи тимчасово не повинна бути кабальною для бібліотеки. Реклама цікавого змісту роботи бібліотеки повинна привабити людину до користування бібліотекою. Тільки покращення умов життя, потяг до знань можуть спонукати людину до користування бібліотекою. Злидні до бібліотек не звертаються. Варто зазначити, що бібліотека потрібна громаді у будь-якому соціально-економічному суспільстві. Будь-якій людині суспільство повинно забезпечити право людини на користування бібліотекою, а також суспільство повинно забезпечити якість обслуговування, доступність до джерел інформації, і саму наявність тих самих джерел інформації в бібліотеках обласних центрів, районів, сіл.

Реформування бібліотечної галузі в теперішній час залежить від якісної підготовки кадрів навчальними закладами Міністерства культури за бібліотечними спеціалізаціями. Зокрема, бажано було б у Вишах відновити спеціалізовані кафедри по підготовці бібліотекарів для спеціалізованих бібліотек для дітей і юнацтва, для науково-технічних і сільськогосподарських бібліотек, для публічних бібліотек. Сьогодні ніхто не готує бібліотечні кадри для роботи в бібліотеках для дітей і юнацтва. Ректори Вишів готують кадри для "підтанцьовки" для "генделиків" і нічних клубів.

Як засвідчує стан бібліотечної справи в Україні, бібліотеки "стогнируют" від відсутності молодих бібліотечних спеціалістів з кожної окремо взятої спеціалізації, а саме: дитячі і юнацькі бібліотеки, страждають від відсутності бібліотечних спеціалістів по роботі з дітьми і юнацтвом, що володіють психолого-педагогічними навичками спілкування з цією категорією читачів. В колишні часи суспільство дуже потребувало випускників цієї кафедри. Бібліотекам для дітей і юнацтва дуже потрібні креативні молоді спеціалісти. Таких фахівців в минулому залюбки запрошували на роботу в різні відомства: до Мінкультури, до Міносвіти, до органів міліції. Науково-технічні і публічні бібліотеки теж мають свої запити на спеціалістів, так як ця категорія спеціалістів, перш за все, розрахована на роботу з дорослим користувачем, тобто свідомою за поглядами і профдіяльністю людиною, яких для них готують і передають бібліотеки для дітей та бібліотеки для юнацтва. В бібліотечній справі повинні бути наукові підходи в роботі з урахуванням вікових особливостей користувачів, бо це наші люди, що складають народ України. Влада повинна уяснити, що бібліотеки - це інституції національно-культурної політики держави із технічними та інформаційними засобами впливу на формування патріотичної, морально-свідомої особистості.

Якщо Україна хоче мати духовно міцний, прогресивно патріотичний високосвідомий народ, то для того, щоб його зробити таким, потрібні зусилля держави на усунення негараздів в бібліотечній справі, які гальмують розвиток бібліотек, а особливо гальмують розвиток спеціалізованих бібліотек для дітей, бібліотек для юнацтва і молоді.

Приведення нормативно-правової бази бібліотек України у відповідність до нормативно-правової бази європейських країн дасть можливість бібліотекам розкрити всі свої можливі резерви для удосконалення бібліотечної роботи, і, тим самим, приведе бібліотеки України в коло європейських цивілізованих бібліотек.

На превеликий жаль, бібліотечна галузь за 24 роки руйнівної політики знаходиться в "загоні" і живе за "залишковим" принципом, як і вся галузь культури в Україні. Сьогодні бібліотеки України, вибачте за вислів, стоять з протягнутою рукою за грантами зарубіжних благодійників, які, як відомо, нічого безкоштовно не дають. Сьогодні бібліотечна справа в Україні керується "благодійним" "Бібліомостом". Але відомий вислів: "Той хто платить той і замовляє музику" - ще ніхто не відміняв.

Влада на місцях повинна турбуватись про матеріально-технічне наповнення своїх бібліотек, про вільний доступ до інформації жителів сіл, районів. Сьогодні в бібліотечній Україні процвітає жебрацтво у вигляді, так званого "фандрайзингу" і це процвітає при наявності величезної кількості олігархів, мільярдерів, мільйонерів.

Один єдиний приклад знаю в бібліотечній Україні, коли заможна людина утримувала бібліотеку, це було в місті Дружківка Донецької області, де вірменин по національності, утримував бібліотеку міста, платив зарплату бібліотекарям, дбав про добробут бібліотеки і працівників. Що там відбувається зараз - невідомо. Ашот Мелікгебян - прізвище унікальної людини, що утримувала бібліотеку в Дружківці за свої кошти.

На противагу прикладу з благодійником - вірменином із Дружківки, хочу привести, як приклад, дії мерії м.Києва та мера м.Києва п.В.Кличка, які відмінили рішення Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 3416250, згідно якого орендна плата (договір-оренди нежитлового приміщення комунальної власності - територіальної громади м.Києва по вул.Русанівська набережна,12, де розміщена Київська обласна бібліотека для дітей) становила 1 (одну) грн на рік без ПДВ, яка сплачувалась на рахунок підприємства балансоутримувача - Керуючої компанії Дніпровського району.

Своїм рішенням № 415/1280 від 21.04.2015 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади в м.Києві" Київська міська рада встановила відповідно до Методики розрахунку орендної плати бюджетних установ в м.Києві, за якою, Київська обласна бібліотека для дітей, що була заснована в 1909 році потомственною Почесною громадянкою м.Києва Дорою Доброю на власний кошт, і яка обслуговує читачів-дітей виключно м.Києва, повинна сплачувати орендну плату в розмірі 37 тис. грн щомісяця і 440 тис. грн на рік. Такі явища викликають обурення, бо навіть попередники і попередня влада Києва, мер Києва встановлювали для бібліотек, що розташовані в м.Києві орендну плату, в розмірі 97 коп. на рік. Коментувати дії представника Донбасу, мера Києва - сенсу не бачу, особисто після того, що всі наші звернення особисто до п.В.Кличка були проігноровані, як ним, так і його "молодою" командою.

Тож бібліотекам, що знаходяться в Києві, чекати на кращу долю можна лише у випадку Вашого особистого втручання, шановний пане Міністре.

Можливо Вам вдасться повернути обличчям до бібліотек мера м.Києва п.В.Кличка і спонукати особисто його і "мерську" команду до встановлення символічної орендної плати для бібліотек в розмірі 97 коп. на рік. Бажано нагадати депутатам Київради і меру м.Києва, що бібліотеки для дітей є неприбутковими установами і бібліотечні послуги надають безкоштовно, на відміну від багатьох закладів культури, зокрема музеїв міста.

І останнє. В кожній із наявних в Україні системі масових (публічних), спеціалізованих бібліотек для дітей, бібліотек для юнацтва і молоді є свої координуючі, науково-методичні центри. Наприклад, спеціалізованими бібліотеками для дітей опікується Національна бібліотека України для дітей; юнацькими бібліотеками опікується Державна бібліотека для юнацтва; бібліотеками для дорослих - Національна Парламентська бібліотека. Сьогодні ні для кого не є секретом, що в обласних універсальних наукових бібліотеках (ОУНБ) відбувається криза, що пов'язана з втратою свого користувача – читача студента, науковця. В наукових вузах працюють свої, упорядковані наукові бібліотеки, які, до речі, очолюють фахівці з науковими ступенями. Обласні універсальні наукові бібліотеки сьогодні працюють більше як депозитарії, виставкові зали з "Вікнами в Америку". Як на мене, Україні сьогодні більш актуальні "Вікна в Україну", щоб зрозуміти: "Хто ми є? І для чого ми є?!".

Виходячи з вищевикладеного, пропоную ОУНБ перейменувати за назвою: "Обласні публічні бібліотеки". Це буде більше відповідати їхньому призначенню і не буде створювати навколо ОУНБ ажіотажу з нібито їхньої особливої винятковості в областях України. Вони, обласні публічні бібліотеки, функціонально працюють як науково-методичні центри для сільських і районних бібліотек, що обслуговують доросле населення і як публічні бібліотеки для дорослого читача. Саме такі бібліотеки працюють і надають послуги в Європі, США. Також є пропозиція перейменувати Національну Парламентську бібліотеку в "Національну бібліотеку України ім.М.Грушевського". Є також прізвища бібліотекознавців, які могли би присвоїти цій бібліотеці. Наприклад, імені С.Сірополка. Якщо ця НПБ утримується за кошти Верховної Ради України, то прапор їм в руки. А якщо ні, то яке відношення Верховна Рада України має до цієї бібліотеки?! С.Сірополко, за свідченням архівів, мав до цієї установи пряме відношення, а саме: він багато років в ній пропрацював і проживав в ній із своєю сім'єю в окремому приміщенні до своєї еміграції в Чехію в 20 рр. ХХ століття.

До речі, запропоновані мною зміни в абревіатурах обласних універсальних бібліотек і НПБ дозволять провести ротацію кадрів бібліотек і долучити до бібліотечної справи і управління вищеназваними бібліотеками людей з науковим ступенем, як це має місце в світовій бібліотечній практиці. Маю надію на те, що залучення науковців до управління бібліотечною справою в вищезазначених установах на конкурсних засадах, виведе бібліотечну галузь України із кризи, в якій вона захлинається, виведе бібліотеки на світові та європейські стандарти, за змістом діяльності та в перспективі також, і, за оплатою праці бібліотекарів.

До бібліотечної справи повинні прийти патріотично налаштовані фахівці, які не будуть обтяжені кількісними показниками праці - раз, які не будуть стояти з протягнутою рукою в черзі за подачками - два, а які будуть працювати творчо, натхненно і свідомо, проводячи серед користувачів бібліотек національно-патріотичну політику держави та позитивно впливаючи на формування у користувачів спеціалізованих бібліотек для дітей, бібліотек для юнацтва і молоді, а також у користувачів публічних бібліотек - духовні, гармонічні, людські цінності.

З повагою
Генеральний директор Київської обласної
бібліотеки для дітей, кандидат історичних наук,
заслужений працівник культури України,
Президент Української асоціації працівників
бібліотек для дітей
М.П.Зніщенко